Депозит

ДЕПОЗИ́Т (від лат. depositum — річ, від­дана на зберіга­н­ня) — кошти у національній або іноземній валютах, у готівковій чи без­готівковій формах, роз­міщені вкладниками на їх імен­них рахунках у банках та інших фінансових установах на договірних засадах. Кошти під­лягають повернен­ню вкладнику через ви­знач. строк (або без за­значе­н­ня остан­нього) з фіксов. від­сотк. винагородою. Д. називають також внесок, зроблений для гарантува­н­ня спекулятив. операцій; у судові й адм. органи для забезпече­н­ня позову; на сплату митних зборів. Д. від­ображає договірні вимоги вкладників (як клієнтів фінанс. установ) із приводу депонува­н­ня грошей або ін. фінанс. активів. Для депонента він є його активом, для фінанс. установи як позичальника — зобовʼяза­н­ням. Д. класифікують: за типом клієнта (фіз., юрид. осіб, між­банків.); видом валюти (у нац., іноз. валюті, мультивалютні); формою (до запита­н­ня, строкові, депозитні й ощадні сертифікати), строком (коротко-, довго­строк., «овернайт»), режимом (з правом поповне­н­ня чи без нього), резидентністю (у вітчизн. або іноз. банках), обсягами (малі, середні, великі) депонува­н­ня; методом (з фіксов. або плаваючою ставкою, «простими» чи «складними» від­сотками) і термінами (зі щомісяч., поквартал., річними) нарахува­н­ня від­сотків; при­значе­н­ням (інвестиц., траст., пенсійні, від­пускні тощо) і порядком роз­порядже­н­ня (вкладом користується сам депонент або ін. особи). Д. дає можливість регулювати структуру сусп. від­творе­н­ня, фінансува­н­ня позичальниками інвестиц. про­грам роз­витку, капіталізацію доходів депонентів. Найбільш поширений — банків. Д.

Завантажити статтю