Дерев’яна архітектура

ДЕРЕВ’Я́НА АРХІТЕКТУ́РА — споруди, побудовані з дерева: житла, храми, оборонні об’єкти та господарські приміщення. Дерев’яне будівництво було поширене у народів, які жили в лісових і лісостеп. місцевостях. Найдовше зберігалися дерев’яні церкви, оскільки для їх будівництва використовували найкраще та найміцніше дерево, переважно дубове чи соснове. У дерев’яному буд-ві існують дві принципово відмінні конструктивні системи: каркасна (фахверк), яку складають зі стовпів, прогоничів і косяків, та зрубна, коли стіни, а в окремих видах будинків і перекриття, складають з горизонтально покладених один на одного кругляків чи брусів. На території України характерною була зрубна конструкція, тоді як у країнах Зх. Європи — фахверк. Осн. худож. мотивом у зрубних будинках є ритм колод або брусів, з яких складається стіна, а також малюнок кутових врубок, профіль кронштейнів, форма одвірків, віконниць, густа сітка ґонтового покриття стін і дахів. У церквах гол. значення набували об’ємні форми будови та високі ярусні бані. В Україні зруб робили з плениць або брусів майже однакової товщини, з них або клітей (хиж), складалися дерев’яні будівлі. Зруб мав замкнутий квадратний, прямокутний, шести- або восьмикутний контур. Пропорційна залежність розмірів будівель від розмірів зрубин була однією з найхарактерніших особливостей дерев’яних споруд. Найпростіше житло складалося з однієї кліті, церкви — з трьох, п’яти, дев’яти клітей, а оборонні споруди — з десятків чи сотень клітей. Давня архаїчна форма рубленої кліті, перекритої наметовим верхом, стала основою для розвитку найрізноманітніших споруд, особливо дерев’яних церков. З трьох зрубів, поставлених в один ряд зі Сх. на Зх., утворилася композиція найпоширенішої в Україні тризрубної церкви. Найбільшу кількість дерев’яних церков побудовано в центрах політ., духов., торг. та культ.-мист. життя. Раніше дерев’яна церква займала чільне, найбільш мальовниче, розкрите з усіх боків місце в забудові села. Функціональними структур. елементами дерев’яної церкви були бабинець, основна нава, вівтар, ризниця та паламарня. Перехід від квадрата стін зрубу до гранчастого верху відбувався за допомогою заломів чи парусів, конструкція жорсткості зрубу забезпечувалася ригелями або мала т. зв. похилі клини. Якість звучання в церкві залежала від форми зрубів, місця кліросів, розмірів церкви, ярусності, наявності арок-вирізів. В основі композиції дерев’яного храму лежала відповідність церк. символіці, гармонійне сполучення об’ємів, ярусність, всефасадність і симетричність. Церкви кожного регіону України мали свої архіт.-композиц. особливості. На Поділлі та у Галичині в 17–18 ст. був поширений тип тризрубної церкви з однією або трьома банями. У 18 ст. на Придніпров’ї та Слобожанщині, а також на Бойківщині в Карпатах набули поширення монум. дерев’яні церкви з підкресленою вертикал. баштовою композицією. На Київщині утворилися дві школи дерев’яного церк. будівництва: центр.-поліська і серед.-наддніпрянська київська. Найвеличніші дерев’яні церкви збудовані переважно у 17–18 ст. Поступово у 19–20 ст. церкви, що знаходилися на укр. тер., які відійшли до Рос. імперії, були перебудовані в синодал. традиціях, значну кількість старих дерев’яних церков розібрано, а замість них побудовано цегляні, знову-таки в синодал. традиціях. Зразком існуючої нині дерев’яної церкви, побудованої на поч. 20 ст., є церква Архістратига Михаїла в с. Росішки (нині Тетіїв. р-н Київ. обл., 1905, арх. В. Юргенс) — типовий двоверхий синодал. храм, у якому відсутні характерні особливості давньої укр. церк. архітектури.

Укр. дерев’яне житло також було двох типів — зрубне і каркасне. Через нестачу лісу для будівництва каркасна схема у 19 — на поч. 20 ст. стала переважати, за винятком пн.-зх. тер. України (Полісся, Карпат, частково Наддніпрянщини). У пн. Лісостепі каркас заповнювали деревом і глиносоломою, у пд. — плетінням з глиносоломою. На Правобережжі між стовпами каркаса встановлювали дерев’яні бруски-ригелі. На Лівобережжі переважав вертикал. метод закладки кругляку та заповнення каркаса — сторчівка. У 20 ст. почали набивати метал. цвяхами дерев’яну дранку (решетівку). Стіни з плетеним заповненням (турлучні) були поширені на Наддніпрянщині та Пд. У 19 — на поч. 20 ст. зустрічалися двокамерний тип житла, де були одне житл. приміщення, сполучене з кухнею, та сіни, і трикамерний тип житла, де були житл. приміщення, сполучене з кухнею, сіни й комора. У пн. р-нах України на поч. 20 ст. поширився тип планування «дві хати підряд», де обидва приміщення розташовувалися по один бік від сіней. Після 1917 у житл. будинках з’явилася окрема спальна кімната, збільшено житл. площу, хоча в основному зберігається старе планування. У післявоєнні й особливо в 60-і рр. змінилося планування житл. будинків, збільшено житл. площу та зменшено господарську. План більшості будівель цього часу близький до квадрата, а розміщення печі в центрі будинку забезпечувало рівномірне опалення кімнат. Серед рішень сільс. житл. будинків 50-х — поч. 70-х рр. зустрічаються п’ять типів планування, три з яких були поширені на значній тер. України, а два — у зх. і сх. р-нах. 1-й тип — результат удосконалення типу «дві хати підряд», коли план ділиться на три нерівні частини; 2-й тип утворився на основі розвитку типу «хата і хатина», де план розчленовано на дві майже рівні частини; 3-й — на основі типів «хата через сіни» і «хата на дві половини»; 4-й — удосконалений другий, який відрізняється наявністю допоміжних приміщень у вигляді прибудови; 5-й тип утворився на основі перепланування будинків з госп. приміщеннями (Закарп. і сусідні обл.). За рад. часів зрубні конструкції поступово замінили каркас. конструкціями з ін. матеріалів. Отримали поширення стіни з цегли, шлаку тощо. Зрубні стіни зводили переважно в Карпатах і на Поліссі, де було багато лісу, причому відкритий зруб зустрічається в р-нах, де є якісна деревина, в ін. р-нах зруб потрібно захищати від атмосфер. впливів і утеплювати.

Розмір шрифту

Дерев’яна архітектура

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю