Дерев’яна архітектура

ДЕРЕВʼЯ́НА АРХІТЕКТУ́РА — споруди, побудовані з дерева: житла, храми, оборон­ні обʼєкти та господарські приміще­н­ня. Деревʼяне будівництво було поширене у народів, які жили в лісових і лісо­степ. місцевостях. Найдовше зберігалися деревʼяні церкви, оскільки для їх будівництва використовували найкраще та найміцніше дерево, пере­важно дубове чи соснове. У деревʼяному буд-ві існують дві принципово від­мін­ні кон­структивні системи: каркасна (фахверк), яку складають зі стовпів, прогоничів і косяків, та зрубна, коли стіни, а в окремих видах будинків і пере­кри­т­тя, складають з горизонтально покладених один на одного кругляків чи брусів. На території України характерною була зрубна кон­струкція, тоді як у країнах Зх. Європи — фахверк. Осн. худож. мотивом у зрубних будинках є ритм колод або брусів, з яких складається стіна, а також малюнок кутових врубок, профіль кронштейнів, форма одвірків, вікон­ниць, густа сітка ґонтового покри­т­тя стін і дахів. У церквах гол. значе­н­ня набували обʼємні форми будови та високі ярусні бані. В Україні зруб робили з плениць або брусів майже однакової товщини, з них або клітей (хиж), складалися деревʼяні будівлі. Зруб мав за­мкнутий квадратний, прямокутний, шести- або восьмикутний контур. Пропорційна залежність роз­мірів будівель від роз­мірів зрубин була однією з найхарактерніших особливостей деревʼяних споруд. Най­простіше житло складалося з однієї кліті, церкви — з трьох, пʼяти, девʼяти клітей, а оборон­ні споруди — з десятків чи сотень клітей. Давня архаїчна форма рубленої кліті, пере­критої наметовим верхом, стала основою для роз­витку найрізноманітніших споруд, особливо деревʼяних церков. З трьох зрубів, по­ставлених в один ряд зі Сх. на Зх., утворилася композиція найпоширенішої в Україні тризрубної церкви. Найбільшу кількість деревʼяних церков побудовано в центрах політ., духов., торг. та культ.-мист. життя. Раніше деревʼяна церква за­ймала чільне, найбільш мальовниче, роз­крите з усіх боків місце в забудові села. Функціональними структур. елементами деревʼяної церкви були бабинець, основна нава, вівтар, ризниця та паламарня. Пере­хід від квадрата стін зрубу до гранчастого верху від­бувався за допомогою заломів чи парусів, кон­струкція жорсткості зрубу забезпечувалася ригелями або мала т. зв. похилі клини. Якість звуча­н­ня в церкві залежала від форми зрубів, місця кліросів, роз­мірів церкви, ярусності, наявності арок-вирізів. В основі композиції деревʼяного храму лежала від­повід­ність церк. символіці, гармонійне сполуче­н­ня обʼємів, ярусність, всефасадність і симетричність. Церкви кожного регіону України мали свої архіт.-композиц. особливості. На Поділ­лі та у Галичині в 17–18 ст. був поширений тип тризрубної церкви з однією або трьома банями. У 18 ст. на Придні­провʼї та Слобожанщині, а також на Бойківщині в Карпатах набули пошире­н­ня монум. деревʼяні церкви з під­кресленою вертикал. баштовою композицією. На Київщині утворилися дві школи деревʼяного церк. будівництва: центр.-поліська і серед.-над­дні­прянська київська. Найвеличніші деревʼяні церкви збудовані пере­важно у 17–18 ст. По­ступово у 19–20 ст. церкви, що знаходилися на укр. тер., які ві­ді­йшли до Рос. імперії, були пере­будовані в синодал. традиціях, значну кількість старих деревʼяних церков ро­зі­брано, а замість них побудовано це­гляні, знову-таки в синодал. традиціях. Зразком існуючої нині деревʼяної церкви, побудованої на поч. 20 ст., є церква Архістратига Михаїла в с. Росішки (нині Тетіїв. р-н Київ. обл., 1905, арх. В. Юргенс) — типовий двоверхий синодал. храм, у якому від­сутні характерні особливості давньої укр. церк. архітектури.

Укр. деревʼяне житло також було двох типів — зрубне і каркасне. Через не­стачу лісу для будівництва каркасна схема у 19 — на поч. 20 ст. стала пере­важати, за винятком пн.-зх. тер. України (Поліс­ся, Карпат, частково Над­дні­прянщини). У пн. Лісо­степі каркас заповнювали деревом і глиносоломою, у пд. — плеті­н­ням з глиносоломою. На Прав­обереж­жі між стовпами каркаса встановлювали деревʼяні бруски-ригелі. На Лів­обереж­жі пере­важав вертикал. метод закладки кругляку та заповне­н­ня каркаса — сторчівка. У 20 ст. почали набивати метал. цвяхами деревʼяну дранку (решетівку). Стіни з плетеним заповне­н­ням (турлучні) були поширені на Над­дні­прянщині та Пд. У 19 — на поч. 20 ст. зу­стрічалися двокамерний тип житла, де були одне житл. приміще­н­ня, сполучене з кухнею, та сіни, і трикамерний тип житла, де були житл. приміще­н­ня, сполучене з кухнею, сіни й комора. У пн. р-нах України на поч. 20 ст. поширився тип планува­н­ня «дві хати під­ряд», де обидва приміще­н­ня роз­ташовувалися по один бік від сіней. Після 1917 у житл. будинках зʼявилася окрема спальна кімната, збільшено житл. площу, хоча в основному зберігається старе планува­н­ня. У післявоєн­ні й особливо в 60-і рр. змінилося планува­н­ня житл. будинків, збільшено житл. площу та зменшено господарську. План більшості будівель цього часу близький до квадрата, а роз­міще­н­ня печі в центрі будинку забезпечувало рівномірне опале­н­ня кімнат. Серед рішень сільс. житл. будинків 50-х — поч. 70-х рр. зу­стрічаються пʼять типів планува­н­ня, три з яких були поширені на значній тер. України, а два — у зх. і сх. р-нах. 1-й тип — результат удосконале­н­ня типу «дві хати під­ряд», коли план ділиться на три нерівні частини; 2-й тип утворився на основі роз­витку типу «хата і хатина», де план роз­членовано на дві майже рівні частини; 3-й — на основі типів «хата через сіни» і «хата на дві половини»; 4-й — удосконалений другий, який від­різняється наявністю допоміжних приміщень у ви­гляді прибудови; 5-й тип утворився на основі пере­планува­н­ня будинків з госп. приміще­н­нями (Закарп. і сусідні обл.). За рад. часів зрубні кон­струкції по­ступово замінили каркас. кон­струкціями з ін. матеріалів. Отримали пошире­н­ня стіни з цегли, шлаку тощо. Зрубні стіни зводили пере­важно в Карпатах і на Поліс­сі, де було багато лісу, причому від­критий зруб зу­стрічається в р-нах, де є якісна деревина, в ін. р-нах зруб потрібно захищати від атмо­сфер. впливів і утеплювати.