Дереч Дмитро Григорович
Визначення і загальна характеристика
ДЕ́РЕЧ Дмитро Григорович (псевд. — Дмитро Степовий; 11(24). 09. 1914, містечко Решетилівка, нині смт Полтав. обл. — 28. 05. 2007, Вінниця) — прозаїк, драматург, перекладач. Член НСПУ (1953). Обл. літ. премія ім. М. Коцюбинського (1982). Учасник 2-ї світової війни. Закін. Харків. інститут механізації с. господарства (1940), Львів. університет (1953). Працював у г. «Вільна Україна» (1946–50), ст. ред. Комітету радіоінформації у Львові (1950–51), Львів. книжк.-журн. видавництва (1951–53), кор. Укр. радіо у Львів. (1953–58) та Вінн. (1959–72) обл. Очолював Вінн. організацію СПУ (1971–74). Автор повістей «Крізь тенета» (К., 1957), «Про хлопця звичайного» (1967), «Зелений хміль» (1973), «Світанкові роси» (1975), «Від Орші до Німану» (1990; усі — Одеса); зб. оповідань «Ясні шляхи» (1951), «Львівські знайомі» (1956; обидві — Львів), «Трави пахнуть медом» (К., 1964), «Дві зустрічі» (1982), «Зіниця ока» (1987; обидві — Одеса). У творчості Д. звертався до питань суспільно-політ. і морал.-етич. плану, прагнучи розв’язати їх на матеріалі воєн. і післявоєн. життя з позицій соцреалізму. У романі «Професор Жупанський» (зі зб. «Громи і відлуння», К., 1976) в дусі комуніст. пропаганди передав атмосферу повоєн. життя, нац.-визв. руху і життя інтелігенції на Зх. Україні. Переклав низку творів рос. та кабардин. письменників.
Рекомендована література
Завантажити статтю
