Державин Володимир Миколайович

Визначення і загальна характеристика

ДЕРЖА́ВИН Володимир Микола­йович (крипт. — В. Д.; 30. 01. 1899, С.-Петербург — 07. 03. 1964, м. Авґсбурґ, Німеч­чина) — культуролог, літературо­знавець, критик, фахівець у галузі загального і порівняльного мово­знавства, класичної філології, орієнталістики (зокрема єгиптології та арабістики), історії Сходу. З походже­н­ня дворянин. Кандидат історичних наук (1941), д-р філософії УВУ (Мюнхен, 1949). Дійсний член НТШ (1948) та УВАН (1949). Член обʼ­єдн. укр. письмен­ників «МУР» (1949). Людина енциклопед. знань у гуманітар. науках, володів укр., рос., давньо- і ново­грецькою, лат., нім., франц., англ., італ., груз. та ін. мовами. Навч. у нім. класич. гімназії (1909–17), на від­діл. класич. філології С.-Петербур. (від 1917) та Харків. (1918–21) університетів. Від 1922 — аспірант секції антич. культури при н.-д. каф. історії європ. культури Харків. ІНО, від 1925 — науковий спів­робітник цієї ж каф., від 1927 — н.-д. каф. літературо­знавства; 1930 при­знач. кер. теор.-літературо­знав. семінару під­готовки аспірантів при Харків. філіалі Ін­ституту літ-ри ВУАН. Від 1931 працював у Харків. філіалі Ін­ституту мово­знавства ВУАН: кер. теор.-лінгвіст. семінару для аспірантів, 1935–38 — доцент нім. мови, від 1938 — доцент латини, від 1939 викладав рим. літературу, а від 1940 — також історію давнього Сходу. Від 1941 — над­звич. проф. давньої історії та куратор істор. кабінету Харків. університету. 1944 емігрував. Від 1946 — над­звич. проф., від 1953 — звич. проф. УВУ у Мюнхені. Світо­глядні засади Д. сформувалися під впливом ідей Ф. Ніцше, вихідним пунктом його діяльності стало об­стоюва­н­ня ідеалів гармоній. краси та захист класич. естетики. На думку Д. Чижевського, праці Д. є спробою пере­боре­н­ня канон. тенденції «історизму» в науці і на­ближе­н­ня до «морфології» культур. та літ. явищ. Автор дослідж. з теорії літ-ри: «Про літературні засоби» // «Критика», 1928, № 8; «До пита­н­ня про сучасну рецензію» // Там само, 1929, № 3; «Античне вче­н­ня про тропи в світлі сучасної стилістики» // «Наук. зап. Н.-д. катедри історії європ. культур», Х., 1929, вип. 3; «Про­блема клясицизму та систематика літературних стилів» // «МУР», зб. 2, Мюнхен; Карльсфельд, 1946; «Національна література як мистецтво» // «Україна і світ», 1949, зошит 1; «Теорія літератури. Поетика» (зошит 1–2, Сарсель, 1952); «Українська поезія і її національна чин­ність» // «Авангард», 1962, ч. 1; з історії укр. літ-ри: «Лірика й гумор у Шевченковому “Журналі”» // «Шевченко», К., 1928; «Драматична тетралогія М. Куліша» // «ЧШ», 1928, ч. 1; «Про російську літературну мову Г. Ф. Квітки-Основʼяненка» // «Квітка-Основʼяненко», Х., 1929; «Історична белетристика Б. Лепкого» // «Критика», 1930, № 5; «Про­блематика стилів і плужанство за кордоном» // «Світа­н­ня», 1946, ч. 3; «Три роки літературного життя на еміграції. 1945–1947» (Мюнхен, 1948); «Gelb und Blau, moderne ukrainische Dichtung in Auswahl» («Жовте і синє: Ви­бране з сучасної української поезії», Авґсбурґ, 1948); числен. статей, роз­відок, есе про П. Тичину, Є. Плужника, Є. Маланюка, Б. Бойчука, Е. Андієвську, Б. Рубчака, В. Лесича, Т. Курпіту, М. Калитовську, Ф. Коваля, О. Тарнавського, О. Зуєвського, Л. Лимана та ін. Брав участь у дис­кусії щодо пита­н­ня існува­н­ня київ. школи неокласиків та їх послідовників, яка започатков. стат­тею Юрія Клена [О. Бурґгардта] «Бій може початися» (ж. «Звено», 1946, ч. 3–4). Дис­кусія стимулювала появу низки роз­відок Д. про творчість Олега Ольжича: «Літературне мистецтво О. Ольжича» // «Світа­н­ня», 1946, ч. 4–5; «Поезія героїзму» // «Промінь», 1948, ч. 11; «О. Кандиба-Ольжич як поет і науковий діяч» // «Самост. Україна», 1950, ч. 6–7; «Поетичне мистецтво Ольжича» // «Україна і світ», 1955, зошит 14–15; «Олег Ольжич — поет національного героїзму» // «Олег Ольжич. Величність — Majesty» (Чікаґо, 1969); про О. Телігу: «Шлях до клясицизму» // «МУР», зб. 1, Мюнхен; Карльсфельд, 1946; «Заповіт Олени Теліги» // «Укр. думка», 1962, 22–25 трав.; про М. Зерова: «Поезія М. Зерова і український клясицизм» // «Зеров М. Sonnetarium» (Берхтесґаден, 1948); про Юрія Клена: «Неопубліковані твори Юрія Клена» // «Укр. само­стійник», 1951, 7 січ.; «З остан­ніх днів земного життя Юрія Клена» // «Сучасна Україна», 1952, 2–16 листоп.; «Попіл імперій Юрія Клена і новітня спроба пере­оцінки його поезії» // «Визв. шлях», 1958, ч. 10–12; 1959, ч. 1–2; про М. Ореста: «Спів­ець земної природи й над­земної правди» // «Укр. думка», 1952, 7 січ.; «Поезія непохитної віри і надії» // «Укр. само­стійник», 1953, 22 лют.; про С. Гординського: «Во­йовничий неоклясицизм Святослава Гординського» // «Укр. трибуна», 1947, 19–26 жовт.; про Яра Славутича: «Поезія Яра Славутича» // «Яр Славутич. Спрага» (Франкфурт-на-Майні, 1950); «Modern Ukrainian lyrics in the english rendering» // «The Ukrainian Review», 1956, vol. 3, № 3; «Oasis. Selected poems by Yar Slawutych» // Там само, 1960, № 2. З позицій чистого естетизму опрацював поетику зх.-європ., укр. неокласицизму та праз. школи поетів. Уклав «Курс загального мово­знавства» (Авґсбурґ, 1947). Написав низку статей, перед­мов і післямов до укр. ви­дань творів Дж. Бокач­чо, Е. Золя (обидві — 1929), Софокла, К. Ґольдоні, В. Скот­та, Ж.-А. Роні-старшого (усі — 1930), Т. Манна (1931), Ж. Кес­селя (1932), Аристофана (1939); видав «Методичне роз­робле­н­ня курсу історії загальноєвропейської літератури» (Х., 1939). З питань теорії і практики худож. пере­кладу опублікував роз­відки та ст. «Про­блема віршованого пере­кладу» // «Плужанин», 1927, № 13–14; «Модерна німецька поезія в пере­кладах Михайла Ореста» // «Сучасна Україна», 1954, 21 лют. Пере­клав з давньогрец. мови «Іліаду» Гомера, «Пастушу повість про Дафніса і Хлою» Лонга (1936), окремі твори Солона, Піндара; з латини — Горація, Сенеки, Марціала; з англ. — «Походже­н­ня видів» Ч. Дарвіна (1936), окремі твори Т. Вайлдера; з груз. — К. Макашвілі, Н. Бараташвілі, А. Абашелі; з нім. — Й.-В. Ґете, Ф. Шіл­лера, Ф. Гельдерліна, Г. Штольценберґа, Г. фон Гофман­н­сталя, К. Крольова, А. Гольца, С. Ґеорґе, Р.-М. Рільке; з франц. — Ш. Леконта де Ліля, А. Рембо, Т. де Банвіля, Ж.-М. де Ередія та ін. Пере­клади друкували пере­важно в періодиці, окремі опубл. у кн. «Антична література» (К., 1938; 2-е вид. — 1968). Написав низку рецензій на кн. «Die Volker Alt-Kleinasiens und Pontos» Ґ. Гусінґа (Ві­день, 1933), «The formation of Ukrainian people» В. Щербаківського (Нью-Йорк, 1958), ст. М. Антоновича «Чи були кімерійці в Україні» («Укр. мор. ін­ститут», О., 1946, № 34; «Бюл. УВАН», 1946, № 3) та ін. Упорядник і автор перед­мови до «Антології української поезії» (Лондон, 1957). Посмертно ви­йшли кн. Д. «Афоризми» (Мюнхен, 1966; упорядник Р. Єндик), «Література та літературо­знавство: Вибр. теор. та літ.-крит. праці» (Ів.-Ф., 2005; упорядник С. Хороб); у рукописах зберігаються «Нариси з історії філософії» в архів. фондах ВУАН (Вашинґтон), а також багато ін. праць в архів. фондах УВУ (Мюнхен).

Літ.: Єндик Р. Володимир Державин // Шлях пере­моги. 1966, 21 серп.; Симкович Р. Володимир Державин // Там само. 1967, 22 жовт.; Гординський Я. Літературна критика під­совєтської України. Мюнхен, 1983; Качуровський І. Володимир Державин // Березіль. 1993. № 2; Чижевський Д. Культурно-історичні епохи // Укр. слово: Хрестоматія літ-ри та літ. критики ХХ ст. К., 1994. Кн. 3; Астафʼєв О. Лірика української еміграції: еволюція стильових систем. К., 1998; Славутич Яр. Спроба зразкової антології української літератури // Славутич Яр. Дослідже­н­ня та стат­ті. Едмонтон, 2006; Салига Т. Поверне­н­ня Володимира Державина // СіЧ. 2007. № 4; Астафʼєв О. Апокрифи Володимира Державина // Наук. зап. Терноп. університету. Сер. Літературо­знавство. Т., 2008. Т. 23.

О. Г. Астафʼєв

Завантажити статтю