Державна власність
Визначення і загальна характеристика
ДЕРЖА́ВНА ВЛА́СНІСТЬ — форма власності, при якій майно, зокрема засоби та продукти виробництва, належать державі повністю або на основі часткової чи спільної власності. Обʼєкти власності: земля, природні та матеріал. ресурси, фінанси, інформація, культурні й духовні цінності тощо. Держава може мати у власності будь-яке майно, необхідне для здійснення її функцій (зокрема вирівнювання екон. циклу та підтримки зайнятості), а також акції в акціонер. товариствах різних форм власності. Кер-во Д. в. від імені держави здійснюють органи держ. влади. Можливість і доцільність виконання державою функцій власника, підприємця та регулятора соц.-екон. процесів у суспільстві тісно повʼязані з етапами її становлення та розвитку, під час яких зазнають змін масштаби, пропорції, роль Д. в. у економіці, рівень охоплення державою різних елементів ринку, перелік обʼєктів, що потрапили у сферу актив. діяльності чи впливу держ. органів управління. Право власності держава використовує для прямого чи непрямого впливу на економіку країни загалом, а також для виконання соціально значимих функцій (за умови неможливості їх виконання на базі приват. власності).
В Україні до Д. в. належить заг.-держ., комунал. власність і власність держ. підприємств. Заг.-держ. власність — майно органів влади та упр.; оборонні обʼєкти; енергет. система; системи транспорту заг. користування, звʼязку та інформації, що мають заг.-держ. значення; кошти держ. бюджету, держ. банки; підприємства і нар.-госп. комплекси; страхові, резервні та ін. фонди; культурні й істор. цінності; навч. заклади та ін. майно, що становить матеріал. основу суверенітету країни й забезпечує її екон. і соц. розвиток. У заг.-держ. (респ.) власності може перебувати також майно, передане у власність України ін. державами, юрид. особами чи громадянами. Комунал. власність — власність адм.-територ. утворень (області, р-ну), кошти місц. бюджету, житл. фонд, комунал. госп-во. Перелік обʼєктів комунал. власності визначений у ст. 35 Закону України «Про власність» (1991). До нього входить майно, що забезпечує діяльність відповід. рад і утворюваних ними органів; кошти місц. бюджетів, держ. житл. фонд, обʼєкти житлово-комунал. господарства; майно закладів нар. освіти, культури, охорони здоровʼя, торгівлі, побут. обслуговування; майно підприємств; місц. енергет. системи, транспорт, системи звʼязку та інформації (включаючи націоналізов. майно, передане відповід. підприємствам, організаціям, установам); ін. майно, необхідне для забезпечення екон. і соц. розвитку відповід. території. У комунал. власності перебуває майно, передане у власність відповід. територ. громади ін. субʼєктами права власності. Власність держ. підприємств — майно та кошти, закріплені за держ. підприємствами, якими вони можуть розпоряджатися (вироб. фонди, дохід, акції тощо). З правової точки зору субʼєктом права заг.-держ. власності в Україні є держава в особі ВР України, респ. — АР Крим, комунал. — адм.-територ. одиниці в особі обл., рай., міських, селищ., сільс. рад (згідно зі ст. 142 Конституції України субʼєктами права комунал. власності є територ. громади сіл, с-щ, міст). Певні особливості встановлені законодавством щодо упр. держ. майном, закріпленим за казен. підприємствами, зокрема більш жорстким є контроль з боку органів, уповноважених управляти держ. майном. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997) від імені та в інтересах територ. громад права субʼєкта комунал. власності реалізують ради, які на своїх пленар. засіданнях вирішують регламентов. коло питань. Важливе значення має співвідношення Д. в. і потенціалу держави. Ефективно керована Д. в. сприяє примноженню держ. ресурсів, а отже й підвищенню потенціалу держави. У будь-якій економіці присутні всі форми власності, проте їхнє співвідношення, залежно від характеру екон. і соц. розвитку, постійно зазнає змін. Зазвичай держава зосереджує у своїй власності підприємства та галузі, що мають стратег. значення для існування і розвитку країни (залізниці, підприємства звʼязку, АЕС, ГЕС та ін.), приватизацію яких вона вважає недоцільною. Нині частка Д. в. у економіці розвинених країн Заходу становить 15–20 %, у статист. звітності України конкретні дані щодо такого співвідношення не відзначені.
Літ.: Право власності в Україні: Навч. посіб.; Державне регулювання економіки: Підруч. (обидві — Київ, 2000).
Л. І. Федулова
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
