Державне право

ДЕРЖА́ВНЕ ПРА́ВО — галузь права, що регулює основи соціально-економічного, політичного і територіального устрою, закріплює основні права та свободи громадян і ви­значає систему органів державної влади. У країнах з кон­ституц. ладом термін «Д. п.» використовують як синонім терміна «кон­ституц. право» на по­значе­н­ня від­повід. галузі права держави, галуз. юрид. науки, навч. дисципліни. У ході дис­кусії між прихильниками викори­ста­н­ня різних термінів, яка роз­почалася ще у 18 ст., висловлена думка, що Д. п. символізує необмеженість держ. влади, а кон­ституц. право — демократ. організацію держ. влади, її врегульованість кон­ституцією. Нині лише у деяких країнах використовують термін «Д. п.», зокрема у Німеч­чині та РФ. У сучас. юрид. літературі за­стосува­н­ня того чи ін. терміна повʼязане з наявністю або від­сутністю кон­ституц. ладу. На думку сучас. право­знавців, принципова від­мін­ність між держ. і кон­ституц. правом полягає у тому, що кон­ституц. право регламентує устрій кон­ституц. держави — належну організацію публіч. влади, за якої забезпечений захист прав людини і громадянина та роз­поділ влад, а Д. п., що має більш заг. характер, окреслює системи правових норм як кон­ституц., так і некон­ституц. держав. Д. п. за предметом правового регулюва­н­ня не тотожне кон­ституц. праву, оскільки остан­нє охоплює також пита­н­ня власності, сімʼї, духов. життя тощо. У колиш. СРСР (і в УРСР) від­повід­на галузь права мала назву Д. п., хоч і були пропозиції щодо її пере­йменува­н­ня на кон­ституц. право. Більшість рад. право­знавців вважала, що Д. п. регулює від­носини між людиною і су­спільством, встановлює засади сусп. ладу. Це суперечить сучас. по­глядам на взаємовід­носини су­спільства та держави. Так, громадян. су­спільство не залежить від держави і стоїть над нею, що унеможливлює закріпле­н­ня у кон­ституц. праві верховенства держави над су­спільством. У різних країнах обсяг держ.-правового регулюва­н­ня може помітно від­різнятися. Від­мін­ний і конкрет. його зміст, що зумовлено наявністю або від­сутністю тих чи ін. держ. ін­ститутів та їхніми особливостями — формою держ. устрою, політ. системою су­спільства та ін. Спільними для Д. п. різних країн є ви­значе­н­ня та гарантува­н­ня прав і свобод людини й громадянина, основ держ. ладу, системи та структури органів держ. влади і місц. самоврядува­н­ня, їх функцій і повноважень, нац. без­пеки й оборони, охорони кон­ституції тощо. Специфіка держ.-правових від­носин полягає у тому, що в їх основу покладені кон­ституц. від­носини. Права і обовʼязки субʼєктів таких від­носин реалізують за допомогою конкрет. держ.-правових норм або через норми ін. галузей права. Держ.-правові від­носини класифікують за цільовим при­значе­н­ням, часом дії, змістом, субʼєктами, характером (способом) реалізації прав і обовʼязків їх субʼєктів, способом індивідуалізації, формою, соц.-юрид. функціями та ін. Нині термін «кон­ституц. право» більш поширений ніж «Д. п.». Крім того, він точніший, адже саме кон­ституція є гол. джерелом провід. галузі права. Вітчизняні право­знавці вважають доцільним іменувати провід­ну галузь нац. права України кон­ституц. правом. Такий під­хід від­ображає особливості сучас. етапу роз­витку країни і су­спільства, для якого характерні формува­н­ня демократ., соц. і правової держави та ін­ститутів громадян. су­спільства.

Завантажити статтю