Державне право

ДЕРЖА́ВНЕ ПРА́ВО  — галузь права, що регулює основи соціально-економічного, політичного і територіального устрою, закріплює основні права та свободи громадян і визначає систему органів державної влади. У країнах з конституц. ладом термін «Д. п.» використовують як синонім терміна «конституц. право» на позначення відповід. галузі права держави, галуз. юрид. науки, навч. дисципліни. У ході дискусії між прихильниками використання різних термінів, яка розпочалася ще у 18 ст., висловлена думка, що Д. п. символізує необмеженість держ. влади, а конституц. право — демократ. організацію держ. влади, її врегульованість конституцією. Нині лише у деяких країнах використовують термін «Д. п.», зокрема у Німеччині та РФ. У сучас. юрид. літературі застосування того чи ін. терміна пов’язане з наявністю або відсутністю конституц. ладу. На думку сучас. правознавців, принципова відмінність між держ. і конституц. правом полягає у тому, що конституц. право регламентує устрій конституц. держави — належну організацію публіч. влади, за якої забезпечений захист прав людини і громадянина та розподіл влад, а Д. п., що має більш заг. характер, окреслює системи правових норм як конституц., так і неконституц. держав. Д. п. за предметом правового регулювання не тотожне конституц. праву, оскільки останнє охоплює також питання власності, сім’ї, духов. життя тощо. У колиш. СРСР (і в УРСР) відповідна галузь права мала назву Д. п., хоч і були пропозиції щодо її перейменування на конституц. право. Більшість рад. правознавців вважала, що Д. п. регулює відносини між людиною і суспільством, встановлює засади сусп. ладу. Це суперечить сучас. поглядам на взаємовідносини суспільства та держави. Так, громадян. суспільство не залежить від держави і стоїть над нею, що унеможливлює закріплення у конституц. праві верховенства держави над суспільством. У різних країнах обсяг держ.-правового регулювання може помітно відрізнятися. Відмінний і конкрет. його зміст, що зумовлено наявністю або відсутністю тих чи ін. держ. інститутів та їхніми особливостями — формою держ. устрою, політ. системою суспільства та ін. Спільними для Д. п. різних країн є визначення та гарантування прав і свобод людини й громадянина, основ держ. ладу, системи та структури органів держ. влади і місц. самоврядування, їх функцій і повноважень, нац. безпеки й оборони, охорони конституції тощо. Специфіка держ.-правових відносин полягає у тому, що в їх основу покладені конституц. відносини. Права і обов’язки суб’єктів таких відносин реалізують за допомогою конкрет. держ.-правових норм або через норми ін. галузей права. Держ.-правові відносини класифікують за цільовим призначенням, часом дії, змістом, суб’єктами, характером (способом) реалізації прав і обов’язків їх суб’єктів, способом індивідуалізації, формою, соц.-юрид. функціями та ін. Нині термін «конституц. право» більш поширений ніж «Д. п.». Крім того, він точніший, адже саме конституція є гол. джерелом провід. галузі права. Вітчизняні правознавці вважають доцільним іменувати провідну галузь нац. права України конституц. правом. Такий підхід відображає особливості сучас. етапу розвитку країни і суспільства, для якого характерні формування демократ., соц. і правової держави та інститутів громадян. суспільства.

Завантажити статтю