Державне регулювання інвестиційної діяльності

Визначення і загальна характеристика

ДЕРЖА́ВНЕ РЕГУЛЮВА́­Н­НЯ ІНВЕСТИЦІ́ЙНОЇ ДІЯ́ЛЬНОСТІ — регулюва­н­ня діяльності учасників су­спільного від­творе­н­ня з нарощува­н­ня капіталу нації. Держава може активно впливати на інвестиц. процес прямими держ. витратами та держ. замовле­н­нями інвестиц. характеру, проведе­н­ням грошово-кредит. і бюджетно-податк. політики, що за­охочує приватні інвестиції у реал. секторі економіки, та зовн.-екон. політики, яка стимулює приплив іноз. інвестицій. Роз­різняють активні й пасивні методи держ. впливу на інвестиц. процес. Серед методів актив. втруча­н­ня — формува­н­ня сприятливого інвестиц. середовища, а також проведе­н­ня вигідної для інвесторів податк. й амортизац. політики, що захищає внутр. і зовн. інвесторів. При цьому важливу роль ві­ді­грають пільгове оподаткува­н­ня під­приємств, які діють у пріоритет. галузях економіки; пряма участь держави в ефектив. і значимих для країни інвестиц. проектах; роз­робле­н­ня т. зв. бюджету роз­витку як частини держ. бюджету; участь держави у створен­ні інфра­структур. обʼєктів як основи ефектив. приват. під­приємництва. Викори­ста­н­ня пасив. методів повʼязане з інформува­н­ням учасників від­творювал. діяльності про умови виробництва, реалізації та спожива­н­ня продукції у нац. економіці, а також об­ґрунтува­н­ням пер­спектив соц.-екон. роз­витку країни. Інвестиц. чин­ник став одним із осн. факторів, що сприяють екон. зро­стан­ню. Норма на­громадже­н­ня капіталу, яка ви­значає обсяг інвестицій, є доволі високою у Норвегії, Фінляндії, Японії — 25–30 %. За цим показником протягом тривалого часу вони посідали перші місця серед роз­винених країн світу. Акцент на інвестиц. фактор став найважливішою складовою держ. стратегії екон. зро­ста­н­ня. Завдяки такій інвестиц. політиці за­значені країни лідирували за темпами зро­ста­н­ня серед високороз­винених країн світу й у від­носно короткий строк помітно під­вищили рівень свого наук. та екон. роз­витку. Усі роз­винені країни також активно впливають на вектор змін у технол. структурі інвестицій, всіляко сприяючи зро­стан­ню частки інвестицій у машини та обладна­н­ня. В остан­ні десятилі­т­тя 20 ст. ця частка у США і Франції становила бл. 50 %, у Японії та Німеч­чині — бл. 40 % (великі капітало­вкладе­н­ня зроблені також у рекон­струкцію екологічно шкідливих галузей з метою зниже­н­ня негатив. впливу на довкі­л­ля).

Укр. влада на поч. 1990-х рр. не змогла скори­статися цими можливостями. Її макроекон. політика при­звела до глибокої інвестиц. кризи: 1997 обсяги інвестицій в осн. капітал становили лише 20,8 % від рівня 1990. Лібералізація цін 1992–93 при­звела до сут­тєвого знеціне­н­ня оборот. коштів під­приємств, зумовила різке зменше­н­ня попиту, неплатежі, після чого реал. сектор економіки не міг здійснювати навіть простого від­творе­н­ня. Держава мала унікал. шанс роз­почати структурну пере­будову економіки шляхом під­тримки т. зв. точок зро­ста­н­ня, які за­мкнули б на себе потоки товарів, послуг і ресурсів й задали б новий структур. вектор роз­витку нац. економіки. Однак цього не від­булося, оскільки пріоритетним для урядів того часу була не структурна пере­будова економіки, а пита­н­ня пере­розподілу власності й екон. влади. Політика фінанс. стабілізації, здійснювана за рекомендаціями між­нар. фінанс. організацій, створила вкрай не­сприятливу ситуацію для внутр. інвестицій. Влада стала на шлях попитових обмежень через скороче­н­ня держ. витрат, особливо інвестиційних. Водночас ставка банків. від­сотка пере­вищувала показники рентабельності під­приємств, що по­збавляло їх притоку інвестицій. Не дала інвестиц. ресурсів і приватизація. Внаслідок браку капітало­вкладень нині в економіці не задіяна значна частина вироб. потенціалу через високий рівень його фіз. і морал. зноше­н­ня, а на багатьох під­приємствах з високими технологіями втрачені наук.-тех. й вироб. напрацюва­н­ня. Своєрідне за­мкнене коло — недоінвестува­н­ня і спад виробництва — вдалося ро­зі­рвати лише 1999, коли роз­почалося помітне нарощува­н­ня капітал. вкладень у пром-сть. 2000–06 негативні чин­ники, які сповільнюють формува­н­ня сучас. конкуренто­спромож. економіки в Україні, вдалося частково подолати, перед­усім через активне зро­ста­н­ня інвестиц. діяльності, що є проявом загостре­н­ня конкуренції на вітчизн. і зарубіж. ринках. За даними Держ­ком­стату України, 2006 порівняно з 2000 заг. обсяг інвестицій в осн. капітал у цілому по економіці збільшився на 168,1 %, зокрема у промисловості — на 124,3 %, при тому, що ВВП за цей період зріс на 55,2 %, а виробництво пром. продукції (у порівнял. цінах) — на 74,3 %. Випереджал. темпи зро­ста­н­ня в інвестиц. сфері закономірно при­звели до роз­шире­н­ня ринків продукції інвестиц. при­значе­н­ня. Так, у машинобудуван­ні виробництво продукції 2006 порівняно з 2000 збільшилося у 2,7 рази: виробництво машин та устаткува­н­ня — у 1,9 рази, електр. й електрон. устаткува­н­ня — у 2,2 рази, транс­порт. устаткува­н­ня — у 4,2 рази. Якщо 2001 частка машинобудува­н­ня в обсязі реалізов. пром. продукції (у фактич. цінах) становила 10,2 %, то 2005 вона зросла до 12,7 %.

Разом з тим, в Україні ще не створені умови для сталого нарощува­н­ня інвестиц. ресурсів, оскільки недо­статньою залишається частка фонду на­громадже­н­ня у ВВП. На від­міну від пасив. очікува­н­ня збільше­н­ня інвестиц. активності у межах саморегулюва­н­ня механізмів ринк. середовища, надалі найбільш оптимал. варіантом здійсне­н­ня Д. р. і. д. в Україні є виважене посиле­н­ня ролі держави з метою створе­н­ня сприятливого інвестиц. клімату для широкомас­штаб. інвестува­н­ня на неінфляц. засадах. Цей шлях перед­бачає: пріоритетне формува­н­ня бюджету роз­витку для України; держ. гарантії та страхува­н­ня інвестицій, що зменшують інвестиц. ризики; об­ґрунтовану під­тримку вітчизн. виробників; проведе­н­ня збалансов. (зокрема й протекціоніст.) зовн.-екон. політики, повʼязаної з про­грамами пере­оснаще­н­ня вітчизн. вироб-в.

Літ.: Економіка України: під­сумки пере­творень та пер­спективи зро­ста­н­ня. Х., 2000; Економіка України у 2000–2003 роках: становле­н­ня інвестиційної моделі економічного зро­ста­н­ня. К., 2004; Шинкарук Л. В. На­громадже­н­ня основного капіталу: теорія, аналіз та тенденції роз­витку в Україні. К, 2006; Ватаманюк О. З. Заощадже­н­ня в економіці України: макро­економічний аналіз. Л., 2007.

С. І. Киреєв

Завантажити статтю