Державне регулювання ринку праці

Визначення і загальна характеристика

ДЕРЖА́ВНЕ РЕГУЛЮВА́­Н­НЯ РИ́НКУ ПРА́ЦІ — максимальне на­ближе­н­ня попиту та пропозиції на ринку праці з метою уникне­н­ня дис­пропорцій. Стратег. мети функціонува­н­ня ринку праці — повної продуктив. і вільнообраної зайнятості — можна досягнути шляхом по­єд­на­н­ня заходів макроекон. регулюва­н­ня зайнятості та регулюва­н­ня ринку праці. Регулюва­н­ня соц. процесів, зокрема й ринку праці, — система цілеспрямов. заходів впливу на функціонува­н­ня ринку з метою приведе­н­ня його у від­повід. стан. Предметом регулюва­н­ня є пропозиція робочої сили та попит на неї, гол. зав­да­н­ням — встановити їх рівновагу. Д. р. р. п. має бути спрямоване на забезпече­н­ня умов від­творе­н­ня робочої сили та її роз­поділу й пере­розподілу за територіями та видами екон. діяльності для досягне­н­ня збалансованості між попитом і пропозицією робочої сили та повної, ефектив., рац. зайнятості населе­н­ня. На від­міну від упр., технології регулюва­н­ня перед­бачають викори­ста­н­ня методів не лише прямого, а й опосередков. впливу на ринок праці. Серед методів прямого впливу — субсидува­н­ня зайнятості, створе­н­ня робочих місць, пере­на­вча­н­ня без­робітних; опосередков. — держ. політика у галузях освіти, демо­графії, міграції, оподаткува­н­ня, забезпече­н­ня необхід. інвестиц. клімату, що, у свою чергу, впливає на конʼюнктуру ринку праці. Заходи регулюва­н­ня ринку праці групують у три блоки: перший — правила поведінки осн. субʼєктів ринку праці та порядок взаємодії між ними; другий — функціонал. діяльність держ. служби зайнятості щодо на­да­н­ня різноманіт. послуг тим, хто шукає роботу; третій — система соц. гарантій та матеріал. під­тримки без­робіт. громадян. Діяльність служби зайнятості полягає у впроваджен­ні актив. і пасив. заходів на ринку праці. Активні заходи спрямовані на під­тримку та стимулюва­н­ня екон. активності насел. шляхом інформува­н­ня про ситуацію на ринку праці, на­да­н­ня профорієнтац. послуг і послуг з пере­на­вча­н­ня та під­вище­н­ня кваліфікації для без­робітних, під­тримку під­приємниц. діяльності, створе­н­ня тимчас. і по­стій. робочих місць, залуче­н­ня без­робітних до громад. робіт, квотува­н­ня робочих місць та ін. Активна держ. політика на ринку праці спрямована як на регулюва­н­ня попиту, так і пропозиції. Серед найрозпо­всюдженіших заходів Д. р. р. п., спрямованих на стимулюва­н­ня попиту на працю, — про­грами громад. робіт, субсидува­н­ня зайнятості, фінансово-кредит. вплив на ринок праці. Громад. роботи роз­глядають як вимушений, але необхід. засіб боротьби з без­робі­т­тям. Тимчас. робочі місця створюють пере­важно у держ. секторі для викори­ста­н­ня праці різних категорій робочої сили, яка не потребує спец. під­готовки. Зарубіж. досвід свідчить, що за допомогою громад. робіт можна подолати 30–40 % рівня без­робі­т­тя. Однак у роз­винених країнах (на від­міну від України) значна частина цих робіт мала заг.-держ. характер (побудова магістралей, трубо­проводів, мостів та ін.), що давало змогу залучити до них не тільки некваліфіков. робочу силу, а й висококваліфіков. робітників і фахівців, які на той час не мали роботи. Вперше про­грами громад. робіт за­провадив уряд США у період т. зв. Великої де­пресії 1929–39 як тимчас. альтернативу по­стій. зайнятості. Гол. мета організації таких робіт полягає у викори­стан­ні незайнятого насел. для реалізації соціально та су­спільно значущих проектів (насамперед організація робіт у соц. сфері, муніципал. закладах охорони здоровʼя, будівництво доріг тощо). У Великій Британії про­грами громад. робіт роз­раховані на без­робітних, які пере­бувають у цьому становищі досить тривалий час. Вони охоплюють дві групи осіб: молодь у віці 18–24 р., яка не працювала 6 місяців, та дорослих працівників, які не працювали протягом року. Про­грами реалізують з ініціативи та за участі місц. влади під контролем Держ. комісії з праце­влаштува­н­ня. Ставки оплати праці за­звичай складають половину середньої заробіт. плати у несільськогосподарських галузях. У Швеції громад. роботи використовують за наявності цикліч. і сезон. без­робі­т­тя. До участі у них залучають громадян, які втратили право на отрима­н­ня допомоги по без­робі­т­тю. При цьому особл. увагу приділяють молоді, зокрема спец. про­грама «Молодіжна бригада» спрямована на адаптацію осіб віком 18–19 р. до труд. діяльності. Субсидува­н­ня зайнятості включає заходи, повʼязані з за­охоче­н­ням самозайнятості та на­да­н­ням субсидій під­приємцям, які на­ймають на роботу певні категорії громадян. Так, у Швеції зареєстровані без­робітні, які хочуть організувати власну справу, отримують субсидії строком на 6 місяців у роз­мірі суми допомоги по без­робі­т­тю. Цей досвід викори­станий в Україні — від­повід­но до Закону «Про загальнообовʼязкове державне соціальне страхува­н­ня на випадок без­робі­т­тя» (2000), без­робіт. особам, які не можуть бути праце­влаштовані за сприя­н­ня служби зайнятості та виявили бажа­н­ня започаткувати власну справу, одноразово виплачується при­знач. допомога по без­робі­т­тю. Особл. місце у системі субсидува­н­ня посідають про­грами, що стимулюють під­приємців на­ймати працівників, рівень конкуренто­спроможності яких занижений у силу фізіол. (інваліди) або соц. (молодь, жінки з дітьми, тривало без­робітні) причин. В Україні законодавчо закріплений норматив праце­влаштува­н­ня інвалідів становить 4 % від середньоспискової чисельності працюючих. Якщо роботодавець не створює робочих місць для інвалідів, він сплачує штраф. У Нідерландах під­приємців за­охочують до прийня­т­тя на роботу без­робітних, які пере­бували у цьому статусі більше 6-ти місяців, шляхом на­да­н­ня субсидій для доплат до заробіт. плати. Істот. вплив на формува­н­ня попиту на працю мають заходи фінанс.-кредит. політики держави, хоча не всі вони роз­раховані без­посередньо на ринок праці, зокрема інвестиц. пільги до­зволяють під­приємцям зменшувати роз­мір оподаткува­н­ня на величину інвестицій у капітал. будівництво, що опосередковано призводить до збільше­н­ня зайнятості. Важливим напрямом актив. політики зайнятості, спрямованої на стимулюва­н­ня пропозиції, є профес. під­готовка, пере­підготовка і під­вище­н­ня кваліфікації працівників з метою створе­н­ня сприятл. умов для широкомас­штаб. роз­горта­н­ня процесів структур. і технол. пере­будови економіки, запобіга­н­ня вимушеному хроніч. без­робі­т­тю, роз­вʼяза­н­ня кадрових зав­дань, повʼязаних із раціоналізацією зайнятості. Остан­нім часом набуває пошире­н­ня викори­ста­н­ня гнучких форм зайнятості: зʼявляються нові категорії працівників, які традиційно працюють у певній фірмі, але зайняті неповний робочий час, або працюють тимчасово на різних роботодавців. Привабливим, але дорогим засобом Д. р. р. п. є прямі держ. вкладе­н­ня у створе­н­ня нових робочих місць (без­умовна пере­вага — адрес. характер). При наявності хоча б мін. коштів такі про­грами найбільш раціонально використовувати на фінансува­н­ня інфра­структур. проектів (дороги, мости), зокрема у сільс. місцевості. Це не тільки до­зволяє забезпечити роботою насел., але й дає імпульс роз­виткові госп. діяльності регіону, що, у свою чергу, може при­звести до збільше­н­ня робочих місць.

В Україні до осн. про­блем ринку праці, які потребують держ. регулюва­н­ня, від­носять: посиле­н­ня мотивації до легал. продуктив. зайнятості, під­вище­н­ня якості робочої сили, збереже­н­ня ефективно функціонуючих та створе­н­ня нових робочих місць, профес. під­готовка фахівців і кваліфіков. робітників від­повід­но до потреб ринку праці, забезпече­н­ня реалізації гарантій зайнятості для громадян, які не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Успіх регулюва­н­ня ринку праці у багатьох випадках залежить від викори­ста­н­ня механізмів та інструментів актив. заходів, оскільки вони сприяють знижен­ню напруженості на ринку праці. Пасивні заходи, невисока ефективність яких доведена практикою, не вирішують про­блеми подола­н­ня без­робі­т­тя, однак від­мовлятися від них у повному обсязі недоцільно, оскільки існують категорії людей, які не можуть брати участь у актив. заходах регулюва­н­ня ринку праці за станом здоровʼя, віком та ін. Тому важливо встановити оптимал. спів­від­ноше­н­ня між актив. і пасив. заходами регулюва­н­ня ринку праці. Пита­н­ня ефектив. Д. р. р. п. є одним із найголовніших для нашого су­спільства. Громадяни, маючи гідно оплачувану роботу, можуть повноцін­но забезпечити виріше­н­ня про­блем подола­н­ня бідності, формува­н­ня середнього класу, зменше­н­ня без­робі­т­тя, під­тримки знедолених та інвалідів, формува­н­ня страхових пенсій. фондів різних рівнів; сприяти ефектив. функціонуван­ню всіх систем соц. захисту населе­н­ня.

Літ.: Петюх В. М. Ринок праці. К., 1999; Васильченко В. С. Державне регулюва­н­ня зайнятості. К., 2003; Лібанова Е. М. Ринок праці: Навч. посіб. К., 2003; Одегов Ю. Г., Руденко Г. Г., Лунева Н. К. Рынок труда (практическая макроэкономика труда): Учеб. Москва, 2007.

В. В. Близнюк

Завантажити статтю