Державне регулювання трансферу технологій

ДЕРЖА́ВНЕ РЕГУЛЮВА́ННЯ ТРАНСФЕ́РУ ТЕХНОЛО́ГІЙ  — заходи, спрямовані на забезпечення процесу закупівлі, передачі та використання технологій з урахуванням чинних національного і міжнародного законодавства й інтересів зацікавлених сторін. Гол. мета Д. р. т. т. — забезпечення розвитку нац. пром. і наук.-тех. потенціалу, його ефектив. використання для вирішення завдань соц.-екон. розвитку держави та забезпечення технологічності виробництва продукції з урахуванням світ. досвіду, можливих соц.-екон., технол. й екол. наслідків від застосування технологій та їх складових, а також сприяння розвитку виробництва із застосуванням новіт. технологій. Трансфер технологій є однією із найважливіших складових інновац. процесу, що полягає у передачі нових наук.-тех. знань від власника (розробника) до виробника (замовника). При цьому учасники процедури вступають у довгострок. відносини, обумовлені правовим договором (ліцензій. контрактом) і спрямовані на досягнення насамперед матеріал. успіху від впровадження нових знань (технологій) у виробництво. Така форма інновац. процедури довела свою ефективність у розвинутих країнах і поступово переходить на пострад. простір, змінюючи застарілі адм. методи впровадження наук. досягнень у виробництво. У госп. практиці більш поширеним є міжнар. трансфер технологій, який розглядають у трьох аспектах: як взаємовигід. обмін технологіями, міжнар. поділ праці у галузі створення та практич. освоєння інтелектуал. цінностей; вирішал. фактор екон. розвитку країни; засіб екон. експансії, технол. залежності однієї країни від іншої. Регулювання базується на принципах неможливості укладення угод, що спричиняють втрату однією зі сторін прав на технології вітчизн. виробництва, та взаємності, за яким недійсним є будь-який контракт із обмеженням прав однієї зі сторін. При цьому укладення контрактів, пов’язаних із передачею новіт. технологій заг.-нац. екон. значення, здійснюють лише за ліцензіями.

1975–85 у рамках ООН розроблений Міжнар. кодекс поведінки у сфері передачі технологій, у якому визначені засоби держ. регулювання міжнар. передачі технологій, а також процедура проведення переговорів щодо укладання відповід. договорів. Через суттєві відмінності у підходах країн щодо обов’язк. і рекомендац. сили Кодексу він не був прийнятий, проте відіграв важливу роль у формуванні уніфіков. нац. законодавства багатьох держав. У США законом про трансфер технологій 1980 університетам і нац. лаб. надане право власності на патенти, що стимулювало комерціалізацію результатів дослідж., фінансов. із федерал. бюджету. Всі положення федерал. законодавства про трансфер технологій базовані на інституціонал. статусі сторони, яка виконує дослідж. і розробки, фінансовані із федерал. бюджету коштів на н.-д. і дослідно-конструктор. роботи. У високорозвинутих країнах діють держ. або політ. органи регулювання ринку технологій в інтересах країни. Їх створення зумовлене необхідністю контролю за передачею технологій з боку держави та постій. коригування законодав. бази для високотехнол. ринку. В США, де протягом 1975–2000 прийнято понад 30 законів, що регулюють трансфер технологій і ринок інтелектуал. власності, такі функції виконує Нац. агенція у галузі трансферу технологій. Осн. завдання органів Д. р. т. т.: формування пропозицій та ініціатив щодо зміни діючого законодавства країни з питань комерціалізації інтелектуал. власності й держ. регулювання ринку технологій; акредитація учасників ринку технологій (орг-цій-посередників) на тер. країни та ліцензування їх діяльності у випадку трансферу військ. технологій і технологій подвій. призначення; держ. реєстрація ліцензій. контрактів на продаж інтелектуал. власності, створеної за рахунок бюджет. коштів, і відшкодування держ. частки коштів, що надходять на рахунки ліцензіарів у результаті комерц. угод, пов’язаних з інтелектуал. власністю держави; створення та підтримка нац. комп’ютер. інформ. мережі, банків даних технологій та експертів, центру із депозитарієм захищених об’єктів інтелектуал. власності для розвитку інформ. послуг і комерц. використання інформ. ресурсів та ін. Формами держ. регулювання у сфері технологій є держ. експертиза технологій, реєстрація договорів про трансфер технологій, акредитація фіз. і юрид. осіб на право здійснення посередниц. діяльності у галузі трансферу технологій.

Завантажити статтю