Державні соціальні стандарти

ДЕРЖА́ВНІ СОЦІА́ЛЬНІ СТАНДА́РТИ — мінімальний рівень гарантій для громадян країни у всіх соціально значимих сферах. Д. с. с. є своєрід. нижньою межею обсягу і якості послуг населен­ню. Перша група соц. стандартів для європ. країн роз­роблена 1961 під на­звою Європ. соц. хартія. Стандартизація соц. прав перед­бачає: право на працю, профес. під­готовку, справедливі умови праці, свободу профес. обʼ­єд­нань, укладе­н­ня колектив. договору; право працівників на інформацію, участь в упр. під­приємством; права дітей і під­літків, працюючих жінок, матері та сімʼї, інвалідів і осіб похилого віку; права на захист працівників-мі­грантів та їхніх сімей; право на без­коштовну мед. допомогу і соц. забезпече­н­ня.

Значна частина стандартиза-ції соц. прав від­ображена у чин­них законах України. Д. с. с. в Україні встановлені з метою ви­значе­н­ня механізму реалізації соц. прав і держ. соц. гарантій громадян, перед­бачених Кон­ституцією України; пріоритетів держ. соц. політики щодо забезпече­н­ня потреб людини у матеріал. благах і послугах та фінанс. ресурсах для їх реалізації; ви­значе­н­ня та об­ґрунтува­н­ня роз­мірів потреби у коштах Держ. бюджету України, бюджету АР Крим і місц. бюджетів, фондів на соц. захист й утрима­н­ня соц. сфери. Держ. мін. соц. стандарти за­стосовують для задоволе­н­ня осн. потреб громадян у матеріал. благах і послугах; норматив. забезпече­н­ня формува­н­ня та викори­ста­н­ня коштів держ. і місц. бюджетів, коштів держ. позабюджет. фондів на соц. потреби; забезпече­н­ня держ. під­тримки роз­витку соц. сфери та соц. захисту громадян; на­да­н­ня необхід. соц. допомоги малозабезпеченим тощо. Правові засади формува­н­ня та за­стосува­н­ня Д. с. с. регламентовані Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (2000), прийня­т­тя якого зумовлене необхідністю забезпече­н­ня ви­значених Кон­ституцією України соц. прав і гарантій щодо до­стат. жит­тєвого рівня для кожного громадянина, законодав. встановле­н­ня найважливіших держ. соц. стандартів і нормативів, диференці­йованих за соц.-демогр. ознаками, наук. об­ґрунтува­н­ня норм спожива­н­ня, гласності й громад. контролю при їх ви­значен­ні та за­стосуван­ні. Д. с. с. і нормативи роз­роблені у галузях: доходи насел., соц. обслуговува­н­ня, житлово-комунал. обслуговува­н­ня, транс­порт­не обслуговува­н­ня та звʼязок, охорона здоровʼя, забезпече­н­ня навч. закладами, обслуговува­н­ня закладами культури, фізичної культури та спорту, побут. обслуговува­н­ня, торгівля і громад. харчува­н­ня, соц. робота з дітьми, молод­дю та різними категоріями сімей. Базовим Д. с. с. у галузі доходів насел. є прожитк. мінімум. На його основі ви­значають роз­міри мін. зарплати та мін. пенсії за віком, неоподатков. мінімум доходів громадян, роз­міри держ. соц. допомоги, виплат за заг.-обовʼязк. Д. с. с., роз­міри ін. видів соц. виплат. Прожитк. мінімум за­стосовують також для заг. оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соц. політики та роз­робле­н­ня держ. соц. про­грам. Держ. соц. нормативи у галузі соц. обслуговува­н­ня встановлюють для ви­значе­н­ня пере­ліку соц. послуг, що можуть бути на­дані громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, сиротам, дітям, по­збавленим батьків. піклува­н­ня, без­притульним, самотнім, ін. соціально незахищеним громадянам, які пере­бувають у складних жит­тєвих об­ставинах. Держ. соц. нормативи у галузі житлово-комунал. обслуговува­н­ня повин­ні забезпечити: єдиний під­хід до ви­значе­н­ня норм спожива­н­ня житлово-комунал. послуг окремих категорій громадян і соц. захист громадян, які потребують під­тримки держави; граничну норму оплати послуг з утрима­н­ня житла, житлово-комунал. послуг, щодо яких держава надає пільги. Д. с. с. у галузі транс­порт. обслуговува­н­ня та звʼязку спрямовані на забезпече­н­ня гарантов. і якіс. послугами, які надають субʼєкти під­приємництва, що мають ліцензію (до­звіл) на право на­да­н­ня цих послуг від­повід­но до чин­ного законодавства при обслуговуван­ні насел. на умовах заг. і пільг. користува­н­ня ними. Держ. соц. нормативи у галузі охорони здоровʼя ви­значають обсяг гарантов. рівня без­плат. мед. допомоги, на­даної всім громадянам у держ. і комунал. закладах охорони здоровʼя. Вони спрямовані на забезпече­н­ня якіс. і ефектив. мед. допомогою насел. України, до­ступності та рівноправності при її отриман­ні; ви­значають обсяги і види профілакт., діагност., лікув. заходів при на­дан­ні мед. допомоги дітям і дорослому насел.; критерії якості результату лікува­н­ня. Д. с. с. у галузі забезпече­н­ня навч. закладами зорієнтовані на пріоритети держ. політики в освіті, серед яких — особистісна орієнтація освіти; роз­виток системи неперерв. освіти та освіти впродовж життя; створе­н­ня рівних можливостей для здобу­т­тя якіс. освіти; до­ступність для кожного громадянина усіх форм і типів освіт. послуг, на­даних державою; створе­н­ня умов для ефектив. профес. діяльності, під­тримки праце­здатності та збереже­н­ня здоровʼя пед., наук.- пед. працівників, під­вище­н­ня їх соц. статусу. Держ. соц. нормативи у галузі обслуговува­н­ня закладами культури — встановлені законами й ін. нормативно-правовими актами норми та нормативи, що ви­значають мінімально до­статню кількість закладів для забезпече­н­ня потреб людини у культур. послугах. Д. с. с. і нормативи у галузі обслуговува­н­ня закладами фізичної культури та спорту як мін. показники необхід. матеріал.-тех., фінанс., кадрового та ін. забезпече­н­ня ви­значені державою для задоволе­н­ня прав громадян України на без­платні та платні фізкультурно-оздоровчі послуги; послуги щодо занять спортом незалежно від походже­н­ня, соц. і майнового стану, статі, освіти, роду й характеру занять, місця прожива­н­ня та ін. можливих об­ставин, а також дітям різних вікових груп і різних здібностей, зокрема дітям-сиротам та дітям, по­збавленим батьків. піклува­н­ня, по­страждалим внаслідок Чорнобил. ката­строфи, з багатодіт. і малозабезпечених сімей, дітям-інвалідам.

Важливою умовою входже­н­ня України до світ. ринку і європ. торг. простору є від­повід­ність вітчизн. соц. стандартів між­нар., що нині є про­блемним, враховуючи сучас. стан соц.-екон. роз­витку країни та фінанс. спроможність бюджету. Оскільки значну частину взятих на себе соц. зобовʼязань держава виконати не може, необхідно роз­робити дієвий механізм гармонізації соц. зобовʼязань з реал. фінанс. можливостями. Значну роль у вирішен­ні цієї про­блеми ві­ді­грають Між­нар. організація праці, ООН, Світ. банк, які роз­робляють норми та рекомендації з урахува­н­ням нац. особливостей кожної конкрет. країни. Досягне­н­ня європ. стандартів у соц. сфері має пріоритетне екон. значе­н­ня, оскільки від цього залежить можливість включе­н­ня у європ. ринок праці, формува­н­ня середнього класу та під­вище­н­ня конкуренто­спроможності України. Осн. джерелом доходів насел. України є зарплата. Не­зважаючи на проголошені та законодавчо встановлені нормативи, роз­мір мін. зарплати тільки на­ближається до прожитк. мінімуму, а середня зарплата лише вдвічі його пере­вищує, тоді як згідно зі стандартами ЄС, середня зарплата має бути вищою за прожитк. мінімум прибл. у 3 рази. Статистичні дані свідчать, що рівень мін. зарплати у різних країнах ЄС складає 30–50 % середньої зарплатні у промисловості до оподаткува­н­ня. Низька зарплата не виконує ролі стимулюючого чин­ника роз­витку виробництва і НТП, не забезпечує нормал. від­творе­н­ня робочої сили та не створює до­статньої податк. бази для фінансува­н­ня соц. сфери. Реформува­н­ня системи оплати праці, встановле­н­ня її на до­статньо високому рівні до­зволить вирішити про­блему роз­шарува­н­ня су­спільства, що оцінюється спів­від­ноше­н­ням доходів багатих і найбідніших верств населе­н­ня. У країнах ЄС цей показник становить 5–7 до 1, в Україні — 30 до 1. Гол. мета роз­робле­н­ня Д. с. с., при якому потрібно враховувати стандартизацію соц. прав і соц. стандарти рівня життя, — забезпечити стабільність і мінімізувати соц. ризик у країні, що, у свою чергу, дає змогу знизити соц. напругу.