ДЕРЖА́ВНОГО ВІД­РО́ДЖЕ­Н­НЯ УКРАЇ́НИ ОРГАНІЗА́ЦІЯ (ОДВУ). Заснована 1931 у Нью-Йорку з ініціативи О. Сеника-Грибівського на основі від­ділів УВО у США. Головою обрано офіцера армії США у від­ставці Г. Германа. За­проваджено форму за взірцем УСС часів 1-ї світової війни. Для пошире­н­ня впливу створено Націоналістичний фонд, у складі якого Український Червоний Хрест (пізніше — Український Золотий Хрест) як допоміжна жіноча організація, Молоді українські націоналісти і Чорноморська Січ. Пресові органи — місячники «Вісник ОДВУ» (1932–34), «Націоналіст» (1935–37), «Україна» (1939–41; усі — у Нью-Йорку) та «Само­стійна Україна» (Чикаґо, від 1948).

Один з напрямів діяльності — фінансува­н­ня захисту членів ОУН на судових процесах у Польщі. Станом на 1938 у складі ОДВУ було бл. 10 тис. чл. З початком 2-ї світової війни Федеральне бюро роз­слідувань США здійснило мас­штабну пере­вірку організації. Причиною були низка публікацій щодо її діяльності, напр., у кн. «Пʼята колона серед нас» Дж. Брит стверджував, що ОДВУ фінансована нацистською роз­відувальною мережею Абвера і прагне контролювати усі великі українські громадські організації в США. Слідство роз­почато у січні 1941 у справі Л. Мишуги (котрому інкримінували пронацистську агітацію та фінансува­н­ня Геть­манців-державників союзу), завершене у травні 1944 з висновком про сумніви щодо інформаторів звинуваче­н­ня. Після 2-ї світової війни ОДВУ під­тримало ОУН(м). Голови — О. Не­прицький-Грaновський (1935–63), Б.-Т. Гнатюк (1964–70, 1974–80), Б. Шебунчак (від 1982).