Діапіризм

ДІАПІРИ́ЗМ (від грец. διαπείρω — протикаю, пронизую) — процес видавлюва­н­ня пластичних осадових гірських порід (солей, гіпсу, глин) у товщі твердіших порід, які лежать над ними. Обʼ­єд­нує всі форми інʼєктив. дис­локацій, які доповнюють й ускладнюють собою плікативні та дизʼюнктивні дис­локації. Від­бувається від дія­н­ня напруги, що роз­вивається у земній корі. Внаслідок Д. утворюються діапір. структури, або діапіри, — склепін­ноподібні складки з ядром протика­н­ня інтенсивно деформованих магмат., гідротермал., соляних, глинистих порід, рідин­но-газових і мінерал. сумішей (грязьові вулкани та субвулкани). За допомогою геол. і геофіз. методів діапіри нині досліджують від їх планетар. (мантійні діапіри) до регіонал., зонал. і локальних форм, які мають різну глибину джерел інʼєкцій високопластич., високорухомих мас. В Україні широко пред­ставлені та до­статньо ви­вчені соляні діапіри Дні­пров.-Донец. западини, а також Закарп. прогину (Солотвин. западина). Ві­домі глиняні діапіри та насуви Канів. пагорбів, грязьові вулкани Керчен. п-ова. Одними з найдавніших магмат. діапірів є гранітні плутони докембрію: Коростенський, Корсунь-Новомиргородський і Приазовʼя. Подальше по­глиблене ви­вче­н­ня Д. Землі важливе як у напрямі роз­кри­т­тя сут­тєвих закономірностей зміни тектоно­сфери, так і для вдосконале­н­ня пошуків корис. копалин.

Завантажити статтю