Дідович Петро Миколайович

ДІДО́ВИЧ Петро Миколайович (23. 10. 1935, с. Голубичі Ріпкин. р-ну, нині Черніг. обл. — 26. 09. 2010, Чернігів) — прозаїк. Член НСПУ (1987). Обл. літ. премія ім. М. Коцюбинського (2003). Закін. Київський університет (1963). Працював н. с. ЦДІА у Львові; від 1968 — у Черніг. обл. телерадіокомпанії: кор., ст. ред., гол. ред., ген. дир., 1996–2001 — заступник ген. дир. Дебютував оповіданням «937-й» у ж. «Зміна» (Київ, 1965, № 2). Автор зб. оповідань «Межі пам’яті» (1968), «Проміжний вузол» (1986, сюди увійшла також повість «Чорний привид»; обидві — Київ); повістей «Полювання по першому снігу...» (ж. «Київ», 1984, № 11), «Буття зелене» (2002), «Пригоди кота Мурзабея» (2005; обидві — Чернігів); автобіогр. роману-есе «Жар і попіл» (ж. «Дзвін», 2005, № 3–6). Твори Д. відзначаються гостротою сюжету, напруженістю діалогів, ліризмом, психологізмом і правдивістю, водночас письменник уникає різких сюжет. змін, пише навмисно буденно.

Літ.: Шкварчук В. Драма на полюванні // ЛУ. 1985, 22 серп.; Лютий Г. Не прогаяти справжнього // Друг читача. 1987, 16 квіт.; Реп’ях С. Очима любові // Деснян. правда. 1995, 24 жовт.; Шевчук В. Книга серця // Дзвін. 2005. № 3.

О. Г. Астаф’єв