Крайник Вадим Михайлович

КРА́ЙНИК Вадим Миха­йович (25. 07. 1940, м. Кременчук Полтав. обл.) — кіно­оператор. Член НСКінУ (1973). Закін. ВДІК (Москва, 1967; викл. О. Гальперін). Від­тоді працював у Києві: кіно­оператором Нац. кінематеки України (до 1996); гол. оператором телека­налу УТ-1 (1998–2007). Зняв стрічки: «Втор­гне­н­ня в клітину» (1966, реж. Л. Михалевич), «Роз­повідь психотерапевта» (1967, реж. Р. Дьо­мін), «Людина та автомат» (реж. Л. Естрін), «Леся Українка» (реж. Л. Удовенко; обидві — 1968), «Біо­­струми наказують» (1970, реж. Р. Плахов-Модестов; бронз. ме­­даль ВДНГ СРСР, Москва, 1971), «На­ближе­н­ня до істини» (1972), «На­ступ на рак» (1974; 1-а премія Вкф, Кишинів, золота медаль Мкф фільмів, присвяч. медицині, м. Варна, Болгарія; обидві — 1975), «Я напою тебе, Земле» (1975), «Ріше­н­ня, які ми при­йма­ємо» (1976, Респ. премія ім. Я. Га­­лана, 1977; усі — реж. В. Під­палий), «Вихова­н­ня потреб» (1979, реж. В. Гнен­ний), «Закон оптимізму» (1980, реж. Л. Кордюм-Островська), «Моя професія — продавець» (1981, реж. С. Жлук­тенко), «Тяжі­н­ня землі» (1984, реж. І. Стависький), «Доля моя — хліб» (1986), «Під знаком біди» (1990), «За українським часом» (1996; усі — реж. К. Крайній). Оператор. манері К. притаман­не точне від­творе­н­ня порт­рет. характерів. За допомогою майстер. володі­н­ня пластич. освітле­н­ням створював вираз. світлотіньовий малюнок кадру, що сприяв емоцій. роз­кри­т­тю зміс­ту фільмів.

Завантажити статтю