КРА́МАР Євген Степанович (18. 02. 1933, с. Псари, нині Приозерне Рогатинського ра­йону Івано-Франківської обл. — 02. 02. 1992, Івано-Франківськ) — учасник правозахисного руху. Вступив на юридичний факультет Львівського університету, звідки 1952 виключений за звинуваче­н­ням у антирадянських і націоналістичних висловлюва­н­нях (1953 по­новився, 1956 закінчив). Працю­вав у органах прокуратури Мол­дови, звідки 1958 звільнений через не­згоду з керівництвом. Надалі за­ймався адвокатською діяльністю, зокрема від 1960 — в Одеській обласній колегії адвокатів. 1965 від­мовився брати участь у виборах до Верховної Ради УРСР та місцевих рад і втратив роботу. 1967 за звинуваче­н­ням у дармоїдстві засуджений до примусових робіт, однак зумів отримати посаду адвоката у м. Горохів (Волинської обл.). Ви­ступав проти сваві­л­ля право­охорон­них й судових органів, писав від­повід­ні зверне­н­ня до ЦК КПУ. 1973 по­збавлений праці за фахом. 1974 проти нього порушено нову кримінальну справу й спрямований на примусові роботи. У червні 1975 за ухвалою судово-психіатричної екс­пертизи в Луцьку від­правлений до Львівської психлікарні, звідки через місяць випи­саний як психічно здоровий (у листопаді справу припинено че­рез брак доказів). 1981 за черговою кримінальною справою засуджений до 1 р. по­збавле­н­ня волі. 1987 реабілітований за справами 1974 та 1981. У 1982–90 — чорнороб Горохівського хлібокомбінату; від 1990 — завідувач юридичного від­ділу Івано-Франківського облвиконкому. Автор праць «Дослідже­н­ня з історії України» (Торон­то, 1984), «Від апостола Андрія до князя Володимира» (Івано-Франківськ, 1992), рукописної збірки поезій «Журавлі». Також вміщував публікації у журналі «Визвольний шлях», «Наша культура», «Нова думка».