Крамаров Савелій Вікторович

КРА́МАРОВ Савелій Вікторович (Крамаров Савелий Викторович; 13. 10. 1934, Москва — 06. 06. 1995, м. Сан-Франциско, похов. у м-ку Колма побл. м. Сан-Матео, шт. Ка­ліфорнія, США) — російський актор. Заслужений артист РРФСР (1974). Закін. Моск. лісотех. інститут (1958), Держ. інститут театр. мистецтва (Москва, 1974). Працював 1967–69 у Театрі мініатюр (Москва), водночас активно знімався у кіно. 1981 емігрував за кордон, спочатку до Відня, звідти — до США, де продовжив актор. кар’є­ру. К. — яскравий самобутній комік ґротеск. манери виконання, представник рад. сатири. Володів комед. зовнішністю, вираженою мімікою і рухливістю, сильним темпераментом. Ство­рював кумедні образи переважно негатив. персонажів, його герої — нерозумні, проте не здатні заподіяти лиха іншим лю­дям. Гастролював на тер. країн Європи, в Австралії, США, Ізраїлі, Японії.

Ролі: у кіно — Васько Іржавий («Хлоп­ці з нашого двору», 1959, реж. О. Салтиков, А. Ястребов), Івашкін («Пригоди Кроша», 1961, реж. Г. Оганесян), Колька Лопатін («Хід конем», 1962, реж. Т. Лукашевич), Клик-Кляк («Місто майстрів», реж. В. Бичков), Родіон Хомутов («Тридцять три», реж. Г. Данелія; обидві — 1965), Ілюха-бандит («Не­­вловимі месники», реж. Е. Кеосаян), Петя Лихов («Чорт із портфелем», реж. В. Герасимов, А. Дудоров; обидві — 1966), Петро («Трембіта», 1968, реж. О. Ні­­колаєвський), Одноокий шахіст («12 стільців», 1971), Дяк Феофан («Іван Васильович змінює професію», 1973; обидві — реж. Л. Гайдай), «Косий» («Джен­тельмени вдачі», реж. О. Сєрий), Петро Тимохін («Велика перерва», реж. О. Коренєв; обидві — 1972), Юрій («Подвійний агент», 1987, реж. М. Віджер), Григорій Мазурський («Червона спека», 1988, реж. В. Гілл), Дядя Вася («Ро­­сійський бізнес», 1993, реж. М. Кок­шенов, М. Айзенберґ); в укр. стрічках — Петькін («Їм було дев’ятнадцять», реж. В. Кочетов), Васько («Прощавайте, го­­луби», реж. Я. Сегель; обидві — 1960), Трохим («Суд іде», реж. С. Третьяков), Нероба («Перший тролейбус», реж. І. Анненський; обидві — 1963), Радист («Товариш пісня», новела «Пісня на світанку», реж. В. Козачков, Ю. Романовський, В. Левін), Вася («Формула райдуги», реж. Г. Юнгвальд-Хількевич), Санько («Знайомство», реж. В. Василь­ківський; усі — 1966), Ткаченко («Золотий годинник», 1968, реж. М. Толмачов), Балакучий водій («Сміханічні пригоди Штепселя і Тарапуньки», 1970, реж. Ю. Березін, Ю. Тимошенко), Професор («Вулицями комод водили», но­­вела «Екзамен», 1978, реж. М. Генін, М. Ковальський).

Літ.: Раззаков Ф. И. Досье на звезд (1934–1961): Правда. Домыслы. Сен­сации. 1998; Його ж. Чтобы люди помнили. 2004 (обидві — Москва).

В. М. Войтенко

Основні ролі

у кіно — Васько Іржавий («Хлоп­ці з нашого двору», 1959, реж. О. Салтиков, А. Ястребов), Івашкін («Пригоди Кроша», 1961, реж. Г. Оганесян), Колька Лопатін («Хід конем», 1962, реж. Т. Лукашевич), Клик-Кляк («Місто майстрів», реж. В. Бичков), Родіон Хомутов («Тридцять три», реж. Г. Данелія; обидві — 1965), Ілюха-бандит («Не­­вловимі месники», реж. Е. Кеосаян), Петя Лихов («Чорт із портфелем», реж. В. Герасимов, А. Дудоров; обидві — 1966), Петро («Трембіта», 1968, реж. О. Ні­­колаєвський), Одноокий шахіст («12 стільців», 1971), Дяк Феофан («Іван Васильович змінює професію», 1973; обидві — реж. Л. Гайдай), «Косий» («Джен­тельмени вдачі», реж. О. Сєрий), Петро Тимохін («Велика перерва», реж. О. Коренєв; обидві — 1972), Юрій («Подвійний агент», 1987, реж. М. Віджер), Григорій Мазурський («Червона спека», 1988, реж. В. Гілл), Дядя Вася («Ро­­сійський бізнес», 1993, реж. М. Кок­шенов, М. Айзенберґ); в укр. стрічках — Петькін («Їм було дев’ятнадцять», реж. В. Кочетов), Васько («Прощавайте, го­­луби», реж. Я. Сегель; обидві — 1960), Трохим («Суд іде», реж. С. Третьяков), Нероба («Перший тролейбус», реж. І. Анненський; обидві — 1963), Радист («Товариш пісня», новела «Пісня на світанку», реж. В. Козачков, Ю. Романовський, В. Левін), Вася («Формула райдуги», реж. Г. Юнгвальд-Хількевич), Санько («Знайомство», реж. В. Василь­ківський; усі — 1966), Ткаченко («Золотий годинник», 1968, реж. М. Толмачов), Балакучий водій («Сміханічні пригоди Штепселя і Тарапуньки», 1970, реж. Ю. Березін, Ю. Тимошенко), Професор («Вулицями комод водили», но­­вела «Екзамен», 1978, реж. М. Генін, М. Ковальський).

Рекомендована література

1. Раззаков Ф. И. Досье на звезд (1934–1961): Правда. Домыслы. Сен­сации. 1998;
   Google ScholarInternet
2. Його ж. Чтобы люди помнили. 2004 (обидві — Москва).
   Google ScholarInternet

завантажити статтю