Краснобрідський монастир зіслання святого духа ЧСВВ

КРАСНОБРІ́ДСЬКИЙ МОНАСТИ́Р ЗІСЛА́ННЯ СВЯТО́ГО ДУ́ХА ЧСВВ Розташ. побл. с. Красний Брід (округ Меджилабірці, Словаччи­на). За переказами, історія монастиря розпочинається на поч. 14 ст., коли старець, зцілившись водами місц. криниці, звів каплицю. Пізніше коштом князя Ф. Коріятовича зведено келії для ченців і дерев’яну церкву на честь св. Катерини. Через де­який час монастир став одним із центрів поширення православ’я. 1603 за наказом графа В. Друґета був спалений. Відбудував його після 1614 граф Юрій ІІІ Друґет спільно з перемишл. єпи­скопом А. Крупецьким із метою поширення уніатства. 1651–64 — резиденція єпископа Петра Петровича. Під час повстання під керівництвом Ференца ІІ Ракоці 1708 знову зруйнований. За наказом єпископа Бізанція 1729–59 монастир частково відновлено, зокрема 1752 побудовано муров. храм на честь Зіслання Св. Духа. Упро­довж кількох століть обитель була місцем паломництва, де тричі на рік збиралися русини. При цьому молоді пари часто брали шлюб у монастир. церкві, тому влада вважала паломництва «ярмарками на дівчат» і без­результатно забороняла їх королів. указами (1520 та 1552). У 1759 в монастирі остаточно сфор­мувалася раніше засн. школа, яка мала гуманітар., філос., богослов. відділи (припускають також існування іконопис.) та підтримувала зв’язки з братськими шко­лами у Сяноку (Польща), Льво­ві та ін. містах України. Се­ред її учителів — М. Шугайда (засн. школи та ігумен монастиря 1755–58 і 1769–75), С. Ковей­чак (ігумен 1762–66), І. Мирський, В. Феєр (обидва викладали мови, зокрема лат., угор., нім., сло­в’ян­ську, перший — 1772–75, другий — 1776–79), Й. Змій-Микло­шик (керував 1809–14 іконопис. відділом; створив тут картини «Краснобрідський ярмарок на дівчат» і «Земплинське весілля»). У школі навч., а потім також викладав філософ А. Коцак. 1863–72 в обителі перебував лікар і церк. діяч із Волині В. Терлецький. 17 червня 1821 тут єпископ Мукачівський О. Пов­чій висвятив на першого єпископа Пряшів. греко-катол. єпар­хії Г. Тарковича, який подарував монастир. школі частину своєї б-ки, як і О. Духнович 1859. Ста­ном на 1891 у б-ці було бл. 2 тис. томів книг, зокрема чес. літопис 1541 і законодавство 1569, Ос­­трозь­ка Біблія 1581, словники 16 ст. На поч. 1-ї світової війни монахи залишили обитель і перейшли до василіян. монастиря у м-ку Марія-Повч (нині Угорщина). 1915 обитель зруйновано. 1974 протоігумен М.-І. Поташ таємно освятив відновлену каплицю Покрови Пресвятої Богородиці (1759), де від 1998 зберігається святиня обителі — Краснобрідська чудотворна іко­на Пресвятої Богородиці (14 ст.). 1998–2002 побл. руїн колиш. мо­настиря побудовано нову обитель із каплицею на честь блаженного П.-П. Ґойдича. 2002 тут відкрито новіціат. Настоятель — протоігумен В. Седлачек (від 2005), кількість насельників — 13 осіб.

Рекомендована література

1. Заклинський К. Нарис історії Краснобрідського монастиря // Наук. зап. Музею укр. культури у Свиднику. 1965. Т. 1;
   Google Scholar Internet
2. Олекса Л. Історико-археологічне дослідження у Красному Броді в 1976 році // Там само. 1982. Т. 10;
   Google Scholar Internet
3. Слепцов І. Як быв зрунованый Красно­брідськый монастырь // Русин. 1993. № 3;
   Google Scholar Internet
4. J. V. Timkovič. Letopis Krásno­brod­ského monastiera, alebo kúsok zo sláv­nych dejín greckokatolíkov na Slovensky. Prešov, 1995;
   Google Scholar Internet
5. Його ж. Dejiny baziliáns­ke­ho monastyra v Krásnom Brode od 9 sto­ročia po súčasnost’. Košice, 2009.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю