КРАСНОЩО́К Леонтій Антонович (06. 10. 1926, с. Забілоч­чя, нині Радомишл. р-ну Житомир. обл. — 17. 06. 1996, Київ, похов. у рідному селі) — віолончеліст, педагог. Брат В. Краснощока. Заслужений артист УРСР (1973). Державна премія України імені Тараса Шевченка (1977). Лауреат 7-го Між­нар. конкурсу камер. музики ім. Лео Вайнера (Будапешт, 1963; у складі Квартету ім. М. Лисенка). Навч. у Київ. муз. училищі (1944–45), закін. Київ. консерваторію (1950; кл. Г. Пек­­кера). 1947–51 — арт. Держ. симф. оркестру УРСР, 1951–84 — Квар­­тету ім. М. Лисенка (обидва — Київ). За сумісн. 1950–60 — викладач Київ. спец. муз. школи; від 1984 — у Нац. муз. академії України: від 1994 — професор кафедри струн­но-смичк. інструментів. У репертуарі — тво­­ри Д. Шостаковича, В. Барвінського, Д. Бортнянського, Є. Стан­­ковича, Л. Дичко, Л. ван Бетговена, П. Чайковського. У складі Квартету ім. М. Лисенка записав твори Б. Лятошинського, А. Што­­гаренка, А. Філіпенка, В. Кирей­­ка, Ю. Іщенка, Г. Ляшенка. Пере­клав для струн. квартету «По­етичну польку» Е. Ґріґа, «Елегію» М. Лисенка, «Українську пісню» В. Косенка, «Колискову» В. Кирейка (усі — 1985), для 12-ти віо­­лончелей — «Вокаліз» С. Рахмані­нова.