КРАСЮ́К Микола Ігорович (08. 07. 1943, с. Вільшана, нині смт Городищенського ра­йону Черкаської обл. — 07. 06. 2004, Львів, похований у с. Блищиводи Жовківського ра­йону Львівської обл.) — поет, педагог, пере­кладач. Член НСПУ (1974). Закінчив Львівський університет (1967). Від­тоді — учитель історії, української мови та літератури у школі (Львів). 1994 — засновник і редактор київського поетичного альманаху «Нащадки кобзарів» (рельєфно-крапковим шрифтом Брайля для незрячих). Дебютував 1958 віршем «Республіка радянська, Україно» у шепетівській ра­йон­ній газеті «Шляхом Жовтня». Від­так друкувався в обл. і республіканській пресі, а також у щорічнику «Поклик», який видавався при Львівській бібліотеці Українського товариства сліпих імені Т. Шевченка само­друком в 1-му примірнику шрифтом Брайля. Творчість К. присвячена Україні, учительству, про­блемам вихова­н­ня нового поколі­н­ня, історичній тематиці. Під час від­відува­н­ня курсів есперантистів О. Королевича пере­клав і пере­писав есперанто-український словник (кінець 1970-х років). Низка його поезій стала піснями, зокрема «Пісня про інтернат», «Галичаночка» й інші.