Котовський Григорій Іванович

КОТО́ВСЬКИЙ Григорій Іванович (12(24). 06. 1881, м. Ганчешти Бессараб. губ., нині Молдова — 06. 08. 1925, с-ще Чабанка побл. Одеси) — військовик. Походив із міщан. ро­дини, однак згодом, намагаючись приховати свої юнац. злочи­ни, писав, що народився 1887 (або 1888) у шляхет. родині. 1895 зали­шився повним сиротою. Навч. у Кишинів. реал. училищі, з якого ви­ключ. за неповагу до вчителів, 1900 закін. Кокорозен. с.-г. училище (нині Молдова). Відтоді працював пом. управителя і управителем у поміщиц. маєтках Бессарабії. Через конфліктну пове­дінку та фінанс. махінації часто міняв місця роботи, декілька ра­зів був заарешт. (1902, 1903). Під час рос.-япон. вій­ни 1904 не з’явився на мобілізац. пункт, за що 1905 затриманий та відправ­лений на військ. службу в 19-й Костром. піхот. полк, розквартирований у Житомирі. Невдовзі дезертирував і повернувся на батьківщину. Організував за­гін грабіжників (10–20 осіб), який здійснював напади на поміщиц. маєтки, приватні квартири, екіпажі на великих шляхах (користувався популярністю серед на­сел. як захисник бідних і знедолених). На поч. 1906 заарешт., однак у серпні втік із Кишинів. в’язниці. 24 вересня того ж року знову заарешт., 1907 засудж. до 12-ти р. каторги. 1913 втік, повернувся у Бессарабію, знову очолив бойову групу, яка від 1915, окрім пограбувань замож. меш­канців, нападала на контори й банки. 25 червня 1916 заарешт., Одес. військ.-окруж. судом засудж. до страти через повішення. Написав листа до дружини командувача Пд.-Зх. фронту ге­нерала О. Брусилова, у якому покаявся та зазначив, що злочин­цем його зробила «погана ком­панія». Виконання вироку було відстрочено, а після Лютн. революції 1917 його замінено тюрем. ув’язненням. У травні 1917 умовно звільнений і відправлений на Румун. фронт, де приєднався до лівих есерів, став чл. сол­дат. комітету 6-ї армії, чл. фронт. відділу ЦВК Рад солдат., мат­рос., робітн. і селян. депутатів Румун. фронту, Чорномор. флоту та Одес. військ. округу. В січні 1918 брав участь у захопленні більшовиками Кишинева, обороні його, а також Бендер і Тирасполя від румун. військ; у січні–березні командував кавалерій. групою більшов. Тираспол. за­го­ну. Без наказу залишив фронт, перебував у білогвард. по­лоні. Згодом перейшов на нелегал. становище. У рев. підпіллі Одеси очолив загін терористів, який боровся проти білогвардійців і франц. інтервентів, зокрема по­грабував декілька білогвард. ус­танов. Від квітня 1919 — у Червоній армії: воєн. комісар м. Ові­діополь (нині смт Одес. обл.), командир кінного загону 3-ї Укр. рад. армії; від липня 1919 — командир 2-ї бригади 45-ї стрілец. дивізії; від січня 1920 — кавалерій. бригади 45-ї стрілец. дивізії (у тому ж році вступив до більшов. партії); від грудня 1920 — нач. 17-ї ка­валерій. дивізії. Частини під його командуванням воювали з підрозділами Армії УНР, Добровол. армії генерала А. Денікіна, польс. армії, загонами Н. Махна, отамана О. Антонова та ін., придушували селян. повстання. 7 лютого 1920 загін К. першим уві­йшов у Одесу, яку утримували білогвардійці. Від вересня 1921 — нач. 9-ї кавалерій. дивізії, від жов­тня 1922 — 2-го кавалерій. корпусу. Наприкінці 1921 розгромив частини Армії УНР, що здійснювали 2-й Зимовий похід. За йо­го наказом розстріляно 360 по­лонених вояків Армії УНР у с. Ба­зар (нині Народиц. р-ну Жи­то­мир. обл.). Нагородж. 3-ма ор­де­нами Червоного Прапора. Один з ініціаторів створення Молдав. Автоном. Соціаліст. Рад. Респ. у складі УСРР (1924). Член ЦВК СРСР, УСРР, Молдав. Автоном. Соціаліст. Рад. Респ. Вбитий терорис­том (можливо, М. Зайдером), ймо­вірно, за наказом вищого керівництва СРСР. Забальзамоване ті­ло К. поміщено в мавзолей у м. Бір­зула (нині Котовськ Одес. обл.). Під час 2-ї світової вій­ни його зруйновано, 1965 відбудовано у зменшеному вигляді. Завдяки рад. пропаганді К. став одним із героїв Червоної армії, хоча він не був відданим революціонером, а більшість його «подвигів» — каральні акції проти свого народу та бандит. напади. У колиш. СРСР ім’ям К. названо декілька міст, с-щ і сіл, а також вулиці у багатьох містах; йому встановлено пам’ятники, зокре­ма у Кишиневі, Тирасполі, Котовську, Бердичеві, Умані. Знято х/ф «Котовський» (1942, реж. А. Файнциммер), «Останній гай­дук» (1972), «По вовчому сліду» (1978; обидва — реж. В. Гажиу), «Котовський» (2009, реж. С. На­зіров, 8 серій).

В. А. Савченко

Рекомендована література

1. Г. И. Котовский: Док. и мат. Киши­нев, 1956;
   Google Scholar Internet
2. Легендарний полководець: Зб. спогадів про Г. І. Котовського. К., 1969;
   Google Scholar Internet
3. Новохатский М. Путь в легенду. Кишинев, 1976;
   Google Scholar Internet
4. Савченко В. А. Котовский. Москва, 2010.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю