Кочар Рачія

КОЧА́Р Рачія (; справж. — Габрієлян Рачія Кочарович — ; 20. 01(02. 02). 1910, с. Кумлупучах, Вірменія, нині Туреч­чина — 02. 05. 1965, Єреван) — вірменський письмен­ник, пере­кладач, публіцист, громадський діяч. Учасник 2-ї світової вій­ни. Навч. на робітфаку (Єреван, 1929–31). Друкувався від 1930. Писав       вірм.     та     рос.     мовами.        Автор    сатир.      по­вісті » («Мандрівка Огсе­на Васпура», 1937), зб. оповідань « » («Народже­н­ня героїв», 1942), «-» («Напередодні», 1943), «» («Священ­на   обітниця»,   1946),   роману   про події   2-ї   світ.   вій­ни «» («Діти ве­ликого дому», 1958, ч. 1, 2; укр. перекл. — К., 1959), зб. повістей та оповідань про трагедію вірм. народу під час 1-ї світової вій­ни «» («Біла книга», 1965); зб. крит. статей «» («Література і життя», 1949). Усі твори К. ви­дано в Єревані. Окремі книги пере­кладено російською мовою. Присвятив Україні оповіда­н­ня «» («Мати»), «» («Дружба»). На Шевченків. ювіл. вечорах у Вірменії 1961 і 1964 ви­ступав із доповід­ями та промовами. У ст. «Великий людинолюб» // «Вінок великому Кобзареві» (К., 1961) під­креслив цін­ність та актуальність Шевченк. поезії в житті укр. та ін. народів СРСР, любов до поета народу Вірменії. Окремі твори К. пере­клали М. Артеменко, Л. Задорож­на, В. Маміконян.