БАГРІ́Й Олександр Васильович (11(23). 04. 1891, м. Летичів, нині смт Хмельн. обл. — 22. 06. 1949, Баку) — літературо­знавець, фольклорист, бібліо­граф. Закін. Університет св. Володимира у Києві (1912). Учень В. Пере­тца і учасник очолюв. ним семінару сх.-словʼян. філології. Проф. Кубан. (1919–20) та Азерб. (Баку, 1925–49) університетів. Досліджував історію давньорус. літ-ри у її звʼязках із фольклором та ін. літ-рами, укр. драматургію 17– 18 ст., історію рос. письмен­ництва 18–19 ст., укр.-рос. літ. звʼязки. Вагомий внесок зробив у шевченко­знавство: ви­вчав біо­графію поета, поетику його творчості, її звʼязки з рос. літ-рою, а також із культурою й літ-рою Сходу («Т. Г. Шевченко в рус­ских пере­водах», Баку, 1925; «Т. Г. Шевченко в литературной об­становке» // «Изв. Азерб. університета. Обществен. науки», т. 2–3, Баку, 1925; «К рукописной традиции рас­пространения “Кобзаря” Т. Г. Шевченко» // Там само, т. 8–9, 1927). Б. належать праці з джерело­знавства, бібліо­графії та методології літературо­знавства. Під­готував антологію азерб. літ-ри в укр. перекл. «Молодий Азербайджан» (Х., 1930) та зб. «Азербайджанские сказки» (Москва; Ленин­град, 1935). У брошурі «В защиту цен­ностей духа» (Самара, 1918) по­дано пере­лік памʼяток культури, мистецтва й писемності, вивезених екс­педицією з охорони памʼяток, старожитностей і культ.-мист. спадщини РАН під час 1-ї світової війни зі Львова, Чернівців та ін. міст Галичини і Буковини, зокрема з б-ки Львів. намісництва, що «були взяті на збереже­н­ня до кінця війни в Московський історичний музей». За часів Геть­манату був консулом Укр. Держави в Самарі.