ЕНЦИКЛОПЕДІЯ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Encyclopedia of Modern Ukraine

Бажан Микола Платонович

БАЖА́Н Микола Платонович (26. 09 (09. 10). 1904, м. Кам’янець-Подільський, нині Хмельн. обл. – 23. 11. 1983, Київ) – поет, перекладач, літературознавець, громадський і державний діяч. Академік АН УРСР (1951). Заслужений діяч науки УРСР (1966). Заслужений діяч мистецтв Груз. РСР (1964). Нар. поет Узбец. РСР. Сталін. премії (1946, 1949), Державна премія України ім. Т. Шевченка (1965), Державна премія УРСР у галузі н. (1971), Державна премія Груз. РСР (1937), Ленін. премія (1982). Герой соц. праці (1974). Навч. у Київ. інституті зовн. відносин (1923–25). Працював ред. і кіносценаристом на Одес. кіностудії, ред. журналів «Кіно» (1926–30), «Радянська Україна» (1940–41), г. «За Радянську Україну» (1941). Виступив з першими поет. зб. у 20-х рр., спочатку як футурист, згодом як експресіоніст (зб. «17-ий патруль», Х., 1926) та неоромантик (зб. «Різьблена тінь», Х., 1927). На межі 20–30-х рр. Б. переживає творче піднесення. Викристалізовується іманент. стиль – інтенсивно-пластичний, насичений, бриластий, з ознаками необароко, з’являється тяжіння до синтезу мистецтв (зб. «Будівлі», Х., 1929). Твори Б. вирізнялися пристрасною патетикою, багатством словника, прагненням осмислити минуле України в контексті світ. історії. Підданий гострій критиці за «відхід від революційної тематики, різку втрату почуття сучасності й перемикання на ліричну, вузько суб’єктивну тему» (Я. Савченко), Б. у поемі «Гофманова ніч» (1929) розкриває трагедію безсилля митця у ворожому до нього оточенні. З’являється низка його поем, зокрема сцієнтичних («Число», 1931; «Трилогія пристрасті», 1933). Після публікації 1-ї ч. поеми «Сліпці» (1933), де Б. пророкував майбутнє відродження України, дальше друкування її було заборонено, автор затавров. комуніст. критикою як «націоналіст». Після цього у творчості Б. стався злам. Поет переходить на рейки офіц. стилю рад. літ-ри – «соцреалізму», пише поеми, де сакралізує комуніст. лідерів і рад. дійсність («Безсмертя», К.; Х., 1937; «Батьки і сини», К., 1938; «Клич вождя», Уфа, 1942 та ін.), критикує «буржуазний Захід» («Англійські враження», К., 1948; «Італійські зустрічі», 1961), намагаючись переконати самого себе й своїх читачів у перевагах рад. ладу. Та всупереч канонам «соцреалізму» у нього з’явилися такі поезії, як «Труна Тимура»; істор. драма-фреска «Данило Галицький» (1942), зб. «Сталінградський зошит» (Москва, 1943). У 40–50-і рр. займає високі офіц. посади: 1943–48 – заступник Голови РМ УРСР, 1953– 59 – голова СПУ, 1958–83 – гол. ред. «Української радянської енциклопедії». В остан. період життя повертається до укр. тематики (перша варіація з «Чотирьох оповідань про надію», К., 1967; «Кларнет Тичини», К., 1970), зображуючи творчий геній українського народу, його мист. творіння; відновлюється його іманентний стиль («Міцкевич в Одесі. Рік 1825», К., 1957; «Політ крізь бурю», 1964), хоч це нелегко йому вдавалося (зб. «Роки», К., 1957; «Уманські спогади», К., 1967; «Нічні роздуми старого майстра», К., 1976). Поему «Дебора» (1968), героїнею якої є євр. дівчина, акторка театру Леся Курбаса, вбита гітлерівцями, після публікації у ж. «Вітчизна» було заборонено передруковувати. Остання зб. поезій Б. «Карби» (1978) містить низку напрочуд щирих лірич. мініатюр, у яких поет осмислює життя («Пильніше й глибше вдуматися в себе...», «На луг лягло благословення снігу...»), виявляє себе тонким знавцем музики (цикл «Нічні концерти»). Змінюється й стиль Б., відходять на другий план рвучкі, енергійні ритми, монументальна важкість синтаксису, а натомість приходять прозорість майже акварел. малюнків і лагідна інтонація душев. втоми.

Багато працював Б. в останні роки над перекладом творів складних і маловідомих в Україні поетів 18–20 ст.: німця Ф. Гельдерліна, поляка Ц. Норвіда, австрійця Р.-М. Рільке. Останніми перекладами Б. були опубл. вже після смерті «Римські елегії» Й. Ґете. У перекл. Б. виявив глибоке розуміння нюансів поетики оригіналу й велику винахідливість при їх відтворенні засобами української мови. Особл. місце серед них посідає переклад поеми Ш. Руставелі «Витязь у тигровій шкурі», високо поцінований укр. та груз. літературознавцями, поеми А. Навої «Фархад і Ширін». Б. – автор мемуар. нарисів, есеїв, публіцист. статей і критич. розвідок: «О. Довженко. Нариси про митця» (1930), «Люди, книги, дати. Статті про літературу» (1962), «Путі людей» (1969), «Думи і спогади» (1982). У 1976–83 Б. опубл. у ж. «Вітчизна» «Сторінки спогадів», у яких висловив жаль з приводу своєї несправедливої критики Ю. Яновського за його роман «Жива вода». Як гол. ред. УРЕ Б. дотримувався засад офіц. ідеології, проте добивався від парт. керівництва дозволу на вміщення статей про проскрибованих укр. діячів культури – О. Архипенка, І. Падалки, братів М. і Т. Бойчуків та ін. і забезпечував багато в чому високий профес. рівень Енциклопедії. Він був також ініціатором низки важл. енциклопед. видань: «Енциклопедії кібернетики», «Радянської енциклопедії історії України», «Історії українського мистецтва».

Тв.: Дорога. 1930; П’ять поезій. 1935; Ямби. 1940; Гнів Отчизни. 1941; Клятва. 1941; Доробок. 1979; Твори: В 4 т. 1984–85 (усі – Київ).

Літ.: Савченко Я. Мережаний туман // ЛГ. 1927, 3 серп.; Маланюк Є. З київського Парнасу останніх літ // ЛНВ. 1932. № 1; Крижанівський С. Микола Бажан. К., 1954; Барка В. Перебудований Гелікон // Сучасність. 1962. № 3; Адельгейм Є. Микола Бажан. К., 1965; Костенко Н. Поетика Миколи Бажана. К., 1978; Про Миколу Бажана. К., 1984; Голубєва З. Микола Бажан. К., 1984; Новиченко Л. На магістралях часу // Бажан М. Твори: В 4 т. К., 1984–85; Йовенко С. Мить остаточного прозріння: Від Г. Сковороди до М. Бажана // Вітчизна. 1994. № 9–10.

Ю. І. Ковалів

Основні твори

Дорога. 1930; П’ять поезій. 1935; Ямби. 1940; Гнів Отчизни. 1941; Клятва. 1941; Доробок. 1979; Твори: В 4 т. 1984–85 (усі – Київ).

Рекомендована література

  1. Савченко Я. Мережаний туман // ЛГ. 1927, 3 серп.;Google Scholar
  2. Маланюк Є. З київського Парнасу останніх літ // ЛНВ. 1932. № 1;Google Scholar
  3. Крижанівський С. Микола Бажан. К., 1954;Google Scholar
  4. Барка В. Перебудований Гелікон // Сучасність. 1962. № 3;Google Scholar
  5. Адельгейм Є. Микола Бажан. К., 1965;Google Scholar
  6. Костенко Н. Поетика Миколи Бажана. К., 1978;Google Scholar
  7. Про Миколу Бажана. К., 1984;Google Scholar
  8. Голубєва З. Микола Бажан. К., 1984;Google Scholar
  9. Новиченко Л. На магістралях часу // Бажан М. Твори: В 4 т. К., 1984–85;Google Scholar
  10. Йовенко С. Мить остаточного прозріння: Від Г. Сковороди до М. Бажана // Вітчизна. 1994. № 9–10. Google Scholar
Читати у файлі PDF

Інформація про статтю

Автор:

Авторські права:

Cтаттю захищено авторським правом згідно з чинним законодавством України. Докладніше див. розділ Умови та правила користування електронною версією «Енциклопедії Сучасної України»

Бібліографічний опис:

Бажан Микола Платонович / Ю. І. Ковалів // Енциклопедія Сучасної України [Електронний ресурс] / Редкол. : І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк [та ін.] ; НАН України, НТШ. – К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2003. – Режим доступу : https://esu.com.ua/article-38801

Том ЕСУ:

2-й

Дата виходу друком тому:

2003

Дата останньої редакції статті:

2003

Цитованість статті:

переглянути в Google Scholar

Для навчання:

використати статтю в Google Classroom

Тематичний розділ сайту:

Ключове слово:

EMUID (ідентифікатор статті ЕСУ):

38801

Кількість переглядів цього року:

228

Схожі статті

Іванов
Людина  |  Том 11 | 2023
П. М. Перебийніс
Геттуєв
Людина  |  Том 5 | 2006
Б. В. Хоменко
Пушко
Людина  | 2023
М. І. Степаненко

Нагору