Базилевич Іван Вікторович

БАЗИЛЕ́ВИЧ Іван Вікторович (30. 10. 1899, с. Селець, нині Дубровиц. р-ну Рівнен. обл. — 11. 12. 1965, м. Прові­денс, шт. Род-Айленд, США) — лікар-терапевт, діяч українського національного руху. Доктор медицини (1928), професор (1938). Член УВАН (1946), НТШ. Закін. Київський медичний ін­ститут (1922). Працював н. с. на каф. внутр. хвороб (1922–27), яку очолював Т. Яновський, та на каф. терапії (1927–30); ст. асист. і заст. зав. клін. від­діл. Ін­ституту патології і гігієни праці (Київ); доцент Київ. ін­ституту вдосконале­н­ня лікарів (1931–34). Під час сфабрик. ГПУ справи «СВУ» 1930 був заарешт., згодом звільн., але від роботи в Ін­ституті його усунули. Від 1934 — науковий спів­робітник Ін­ституту клін. фізіології та від 1936 — завідувач від­ділу Ін­ституту екс­перим. медицини АН УРСР. 1928–34 — консультант-терапевт Київ. психіатр. лікарні. Видав українською мовою першу в Україні та й у світ. медицині моно­графію з клін. ензимології «Нарис клінічної ферментології» (К., 1936). Від 1937 працював у створеній О. Богомольцем групі з ви­вче­н­ня процесів старі­н­ня, проводив спо­стереже­н­ня над довгожителями Абхазії. Започаткував роз­виток укр. геронтології. На­прикінці 1938 за під­тримки О. Богомольця та М. Стражеска був обраний професор кафедри шпитал. терапії 2-го Київ. мед. ін­ституту, де створив центр геронтол. досліджень. У роки фашист. окупації працював практ. лікарем, читав курс внутр. хвороб у мед. ін­ституті. У вересні 1943 емігрував. Працював лікарем-терапевтом у Тюрінґії (Німеч­чина). Від 1949 — у США. Був чл. Амер. геронтол. товариства (1958). Наукові дослідже­н­ня у галузі біо­хімії, фіз. хімії та клін. фізіології, ви­вчав процеси старі­н­ня та втоми.

Завантажити статтю