Байов Олексій Костянтинович

БА­ЙО́В Олексій Костянтинович (06. 02. 1871, м. Умань, нині Черкас. обл. — 08. 05. 1935, Тал­лінн) — військовий історик, теоретик військової справи. Закін. Академію Ген­штабу (1896). Служив у Вілен. військ. окрузі. 1902 при­знач. штаб-офіцером, зав. навч. частини, управителем справ (1904–14), водночас від 1906 — професор кафедри історії військ. мистецтва Академії Ген­штабу, Військ.-істор. комісії з опису рос.-япон. війни. Генерал-лейтенант. Ред. «Известий Императорской Николаевской воен­ной академии» (1910–14), один із засн. Рос. військ.-істор. товариства і ред. його журналу (1912–14). Під­час 1-ї світової війни був генералом для доручень при командувачі 8-ї армії, нач. штабу армій. корпусу і 3-ї армії, командиром піхот. дивізії 50-го армій. корпусу. Після більшов. пере­вороту 1917 очолював комісію з упорядкува­н­ня істор. архівів при Комісаріаті військ.-навч. закладів Петро­град. військ. округу. Воював у армії генерала М. Юденича, потрапив до Естонії, де до 1926 викладав у Тал­лінн. військ. училищі й на курсах Ген­штабу естон. армії. На еміграції друкувався у ж. «Часовой» та г. «Возрождение» (Париж). Був засн. «рос. школи», яка стверджувала, що військ. доктрина мусить мати нац. характер і будуватися на ви­вчен­ні рос. військ. мистецтва в його класич. зразках. Найповніше свої по­гляди виклав у праці «История воєн­ного искус­ства как наука» (С.-Петербург, 1912).

Завантажити статтю