БЕ́ЛЗА Ігор Федорович (справж. — Дорошук; 26. 01(08. 02). 1904, м. Кельце, нині Польща — 05. 01. 1994, Москва) — музико­знавець, композитор, славіст, історик культури, літературо­знавець, педагог. Доктор мистецтво­знавства (1954), професор (1936). Почесний доктор Празького університету (1967) та Музейної академії в Польщі (1981). Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1974). Від 1915 — в Україні. Закінчив Київську консерваторію (1925; клас композиції Б. Лятошинського), де від­тоді викладав (курси композиції, інструментува­н­ня, поліфонії). В Українському ін­ституті кінемато­графії читав лекції з теорії й практики звукового кіно. 1930–37 — голова музичного від­ділу Українфільму. 1938–41 — голова музичного сектору видавництва «Мистецтво», за­ступник головного редактора ж. «Радянська музика». Від 1942 — в Москві. 1942–49 — професор Московської консерваторії. Від 1954 — в Ін­ституті історії мистецтв, 1961–90 — в Ін­ституті словʼяно­знавства і балканістики АН СРСР. Член Пушкінської комісії АН СРСР (від 1958), засновник та по­стійний голова Дантовської комісії АН СРСР (від 1966). 1960–80 консультував українських музико­знавців. Серед публікацій: «Ukrainian Music and the War» («Українська музика і війна» // «International Literature», 1945, № 3), «Украинская музыка в годы войны» («Советская музыка», сб. 5, Москва, 1946), «Б. М. Лятошинський» (К., 1947), «Владимир Александрович Дранишников» («Во­просы музыкально-исполнительского искус­ства», Москва, 1969, вып. 5), «Учитель» («О музыкантах ХХ века», Москва, 1979), «Встречи с О. Э. Мандельштамом» («Наше наследие», Москва, 1996, № 38). Стат­ті в ж. «Радянська музика»: «Про творчість Б. М. Лятошинського» (1934, № 10), «Творчий шлях Лятошинського» (1938, № 2), «Нові музичні обробки “Заповіту”» (1939, № 2), «Ното­графія та бібліо­графія творчості Б. М. Лятошинського» (1939, № 3), «Урочиста кантата Б. М. Лятошинського» (1939, № 6), «Пʼята соната Скрябіна» (1940, № 4), «Друга симфонія Б. М. Лятошинського» (1940, № 6), «В. О. Дранишников» (1941, № 1). Цикл статей про кіномузику в журналах «Радянське кіно» (1936, № 5, 8, 10), «Радянська музика» (1934, № 4; 1937, № 6–7; 1938, № 1). Більшість композитор. доробку складає творчість київ. періоду, що збагатила українську музику числен­ними новаціями: створе­н­ня музики до перших звукових фільмів, започаткува­н­ня нових жанрів (інструментал.-ансамблевої сонати-балади та вокальної балади), зверне­н­ня до органа. Автор музики до к/ф «Арсенал» (1929, реж. О. Довженко), «Кришталевий палац» (1934, реж. Г. Грічер- Черіковер; обидва — у спів­авт. з Б. Лятошинським), «Молодість» (1934, реж. Л. Луков; у спів­авт. з Г. Тарановим) та ін. Для Київського театру ляльок на матеріалі українського народного епосу написав оперу «Казка про Івана Голика». У повоєн­ні роки написав «Епітафію» (памʼяті вчителя, для симфонічного оркестру, 1968) та «Казку» (памʼяті спів­ачки М. Царевич-Лятошинської, для фортепіано, 1982). Під псевдонімом І. Вишневецький друкував пере­клади текс­тів російською мовою з української.