Белза Ігор Федорович

БЕ́ЛЗА Ігор Федорович (справж. — Дорошук; 26. 01(08. 02). 1904, м. Кельце, нині Польща — 05. 01. 1994, Москва) — музикознавець, композитор, славіст, історик культури, літературознавець, педагог. Доктор мистецтвознавства (1954), професор (1936). Почесний доктор Празького університету (1967) та Музейної академії в Польщі (1981). Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1974). Від 1915 — в Україні. Закінчив Київську консерваторію (1925; клас композиції Б. Лятошинського), де відтоді викладав (курси композиції, інструментування, поліфонії). В Українському інституті кінематографії читав лекції з теорії й практики звукового кіно. 1930–37 — голова музичного відділу Українфільму. 1938–41 — голова музичного сектору видавництва «Мистецтво», заступник головного редактора ж. «Радянська музика». Від 1942 — в Москві. 1942–49 — професор Московської консерваторії. Від 1954 — в Інституті історії мистецтв, 1961–90 — в Інституті слов’янознавства і балканістики АН СРСР. Член Пушкінської комісії АН СРСР (від 1958), засновник та постійний голова Дантовської комісії АН СРСР (від 1966). 1960–80 консультував українських музикознавців. Серед публікацій: «Ukrainian Music and the War» («Українська музика і війна» // «International Literature», 1945, № 3), «Украинская музыка в годы войны» («Советская музыка», сб. 5, Москва, 1946), «Б. М. Лятошинський» (К., 1947), «Владимир Александрович Дранишников» («Вопросы музыкально-исполнительского искусства», Москва, 1969, вып. 5), «Учитель» («О музыкантах ХХ века», Москва, 1979), «Встречи с О. Э. Мандельштамом» («Наше наследие», Москва, 1996, № 38). Статті в ж. «Радянська музика»: «Про творчість Б. М. Лятошинського» (1934, № 10), «Творчий шлях Лятошинського» (1938, № 2), «Нові музичні обробки “Заповіту”» (1939, № 2), «Нотографія та бібліографія творчості Б. М. Лятошинського» (1939, № 3), «Урочиста кантата Б. М. Лятошинського» (1939, № 6), «П’ята соната Скрябіна» (1940, № 4), «Друга симфонія Б. М. Лятошинського» (1940, № 6), «В. О. Дранишников» (1941, № 1). Цикл статей про кіномузику в журналах «Радянське кіно» (1936, № 5, 8, 10), «Радянська музика» (1934, № 4; 1937, № 6–7; 1938, № 1). Більшість композитор. доробку складає творчість київ. періоду, що збагатила українську музику численними новаціями: створення музики до перших звукових фільмів, започаткування нових жанрів (інструментал.-ансамблевої сонати-балади та вокальної балади), звернення до органа. Автор музики до к/ф «Арсенал» (1929, реж. О. Довженко), «Кришталевий палац» (1934, реж. Г. Грічер- Черіковер; обидва — у співавт. з Б. Лятошинським), «Молодість» (1934, реж. Л. Луков; у співавт. з Г. Тарановим) та ін. Для Київського театру ляльок на матеріалі українського народного епосу написав оперу «Казка про Івана Голика». У повоєнні роки написав «Епітафію» (пам’яті вчителя, для симфонічного оркестру, 1968) та «Казку» (пам’яті співачки М. Царевич-Лятошинської, для фортепіано, 1982). Під псевдонімом І. Вишневецький друкував переклади текстів російською мовою з української.

Рекомендована література

1. Луфер А. Ігор Белза // РМ. 1934. № 11–12;
   Google Scholar Internet
2. Ольховський А. Концерт з творів І. Ф. Белзи // Там само. 1941. № 2;
   Google Scholar Internet
3. Сидоров А., Злыднев В. И. Бэлза как историк культуры // Славяне и Запад. Москва, 1975;
   Google Scholar Internet
4. Олійник А. Розмаїття творчих інтересів // Музика. 1984. № 1;
   Google Scholar Internet
5. Бэлза-Гулинская З. Былое память воскресит // Ученые зап. Гос. мемор. музея А. Н. Скрябина. Вып. 2. Москва, 1995;
   Google Scholar Internet
6. Свирида И. Игорь Федорович Бэлза как историк культуры // Дантовские чтения. 1995. Москва, 1996.
   Google Scholar Internet

Завантажити статтю