Бердичівський соціально-історичний музей ім. Ф. Дзержинського

Визначення і загальна характеристика

БЕРДИ́ЧІВСЬКИЙ СОЦІА́ЛЬНО-ІСТОРИ́ЧНИЙ МУЗЕ́Й ім. Ф. Дзержинського — культурно-освітній заклад. Створ. 1926. Перший дир. — Т. Мовчанівський. Роз­таш. у будівлі монастиря Босих Кармелітів (16–18 ст.). Музейне зі­бра­н­ня поповнювалося екс­понатами за рахунок надходжень речей із націоналізованих панських маєтків: з с. Верхівня (маєток родини Ганських-Ржевуських), с. Погребища (маєток графа Ржевуського), с. Нова Чортория (маєток заст. міністра внутр. справ Росії генерала П. Оршевського) та ін. Значно збільшилася кількість екс­понатів музею під час вилуче­н­ня майна з церков і костелів у звʼязку з їх мас. закри­т­тям у 20–30-х рр. Багато речей наді­йшло з монастир. Маріїн. костелу. Серед екс­понатів — галерея порт­ретів монахів-кармелітів, порт­рет засн. монастиря Я. Тишкевича, роз­пʼя­т­тя зі слонової кістки та дерева, понад 100 комплектів одягу священиків, книги друкарень Бердичева, Житомира, Львова, Вільно, Луцька та ін.; найдавніша серія книг 1556. У 1928 монастир Босих Кармелітів оголошено Всеукр. держ. істор.-культур. заповід­ником. До його складу пере­дали майже всі монастир. споруди, а за його межами — цвинтар ксьондзів-кармелітів (пл. 0,385 га), старий цвинтар кармелітів (пл. 3,7 га), Тріумфал. капличку (роз­мір 5 м × 5 м × 8 м). Фонд заповід­ника під час створе­н­ня налічував бл. 5 тис. екс­понатів. Екс­позиц. роботу було роз­почато з улаштува­н­ня тимчасових антиреліг. ви­ставок, а згодом — і по­стійної, що з часом пере­творилася на Антиреліг. музей католицизму. 1927 музей демонстрував на Всеукр. археол. ви­ставці у Києві матеріали археол. роз­копок 1926 на Бердичівщині. Низку творів укр. іконопису 17–18 ст. було на­дано Всеукр. товариству культур. звʼязків із зарубіж­жям, якому було доручено ре­презентувати укр. мистецтво на ви­ставках у Німеч­чині. 1930 при музеї від­крився Музей революції, 1932 — Політех. музей. Цей музей. заклад мав сприяти ви­вчен­ню учнями осн. галузей виробництва та організації праці в соціаліст. промисловості та с. госп-ві. Музей під­тримував тісні стосунки з наук. установами України: АН, Всеукр. археол. комітетом, Волин. н.-д. музеєм та ін. Під час 2-ї світової війни деякі будівлі музею були зруйновані. 1944 музей складався з 4-х від­ділів: археол., істор., етногр. та від­ділу Великої Вітчизн. війни. Згідно з по­становою про роз­шире­н­ня музеїв, екс­понати Бердичів. музею було пере­дано в Житомир. обл. крає­знавчий музей, і від 1954 він пере­став діяти.

Літ.: Мовчанівський Т. Бердичівський заповід­ник: Провід­ник. 1931; Марищенко О. В. Музейні заклади м. Бердичева. Роки становле­н­ня (1925–1933). Бердичівська земля в контекс­ті історії України // Велика Волинь: Наук. зб. Ж., 1999. Т. 19; Захарчук Н. М. Музейні заклади Бердичева: минуле і сучасне. Бердичівщина: По­ступ у третє тисячолі­т­тя // Там само. Ж.; Бердичів, 2001. Т. 22.

Л. П. Грузська, Н. В. Ланчук

Завантажити статтю