БЄ́ЛИЙ Андрій (Белый Андрей; справж. — Буга­йов Борис Микола­йович, Бугаёв Борис Николаевич; 14(26). 10. 1880, Москва — 08. 01. 1934, там само) — російський письмен­ник, філософ, критик, літературо­знавець. Закін. Моск. університет (1903). Ви­ступав як пред­ставник «молодшого» поколі­н­ня поетів-символістів. На формува­н­ня його по­глядів вплинула філософія В. Солов­йова, захопле­н­ня якою по­єд­нувалося з ви­вче­н­ням творчості нім. філософів-неокантіанців, Ф. Ніцше, теософії, сх. релігій. Пошуки нових форм синкретич. мистецтва виявились у створен­ні «симфоній», написаних ритміч. прозою («Северная симфония (Первая, героическая)», 1900, опубл. 1904; «Симфония (Вторая, драматическая)», 1902; «Возврат», 1905; усі — Москва), до яких близький роман «Серебряный голубь» (1909, окреме вид. — Москва, 1910). Філос.-естет. про­граму і художню практику символізму об­ґрунтував у літ.-теор. і критичних працях (книги «Символизм», «Луг зеленый», обидві — 1910; «Арабески», 1911; усі — Москва). Перед­чу­т­тям майбутніх соц. змін пройнята перша поет. зб. «Золото в лазури» (Москва, 1904). У зб. «Пепел» (С.-Петербург, 1909) звучить тема «хворої Росії». Вершиною дореволюц. творчості Б. є роман «Петербург» (1913–14; окремі вид. — Петро­град, 1916; Ленин­град, 1981), у якому порушуються складні соц.-філос. про­блеми — влада і народ, терор і революція та ін., від­ображено події періоду революції 1905–07. Події жовтня 1917 сприйняв у містич. ключі — як духовне «оновле­н­ня світу» на засадах християнства (вірш «Отчизне», 1917; поема «Христос воскрес», 1918). Активно прилучився до будівництва нової культури. Видав поет. збірки «Первое сви­дание», «Звезда» (обидві — 1922, Петро­град), «После разлуки» (Петро­град; Берлин, 1922), автобіогр. повість «Котик Летаев» (1922), істор. дилогію «Москва» (ч. 1–2, Москва, 1926) і роман «Маски» (Москва, 1932). Духовне життя рос. інтелігенції кін. 19 — поч. 20 ст. від­образив у книгах мемуарів «На рубеже двух столетий» (Москва, 1930), «Начало века» (Москва; Ленин­град, 1933), «Между двух революций» (Ленин­град, 1934) та ін. Автор праць з теорії літ-ри і поетики, істор.-літ. досліджень: «Ритм как диалектика и “Медный всадник”» (Москва, 1929), «Мастерство Гоголя» (Москва; Ленин­град, 1934). Виявляв інтерес до творчості Г. Сковороди, високо оцінив його філос.-етичне вче­н­ня. Досліджував літ.-теор. і філос. спадщину О. Потебні, якого вважав одним із засн. філософії і поетики символізму. Окремі його положе­н­ня (напр., про внутр. мову й символ) роз­вивав у своїх теор. працях. До творчості Б. зверталися П. Тичина, М. Бажан, ін. укр. письмен­ники. Окремі вірші Б. пере­кладено українською мовою. Посмертно ви­дано зб. «Стихотворения и поэмы» (Москва; Ленин­град, 1966), «Стихотворения» (Москва, 1988).