Бійці ідеологічного фронту

«БІЙЦІ́ ІДЕОЛОГІ́ЧНОГО ФРО́НТУ» — офіційна радянська формула на означе­н­ня тієї інтелігенції, що активно обслуговувала ідеологічні потреби КПРС. Ці люди належали перед­усім до структур парт. керівництва та творчих спілок. При вступі до творчої спілки літератор або митець зобовʼязувався об­стоювати ідеали соціаліст. реалізму, доктрина якого мала своє формал. об­ґрунтува­н­ня, але в широкому трактуван­ні перед­бачала до­звіл і за­охоче­н­ня всього, що не суперечило парт. на­становам і збережен­ню панів. режиму. Ідеол. фронт, за марксист.-ленін. ідеологією, — уявна пере­дова лінія боротьби за чистоту ленін. вче­н­ня і непорушність та правильність її більшов. тлумаче­н­ня. Це поня­т­тя походить з найдавніших періодів роз­витку люд. сві­домості, коли з первіс. архетипу (термін Е. Но­ймана) почали формуватися опозиції індивід., а від­так і груп. архетипу. На тому щаблі ряди символів обʼ­єд­нувалися й ранжувалися за бінарною схемою «тут–там», «тут–угорі», «тут–унизу», а згодом — «свій–чужий». Бінарні схеми най­примітивніші та стійкі, тому й збереглися і в архетипал. структурах, і в структурах медіатипів (середньовічні транс­форми архетипів), і в структурах неотипів (утворе­н­ня нового й новіт. часу). Що складніше й багатоманітніше організований етніч. соціум, то при­глушеніші бінарні опозиції; їх за­ступають тернарні, тетрарні та ін., аж до опозицій з n-елементів у модерново роз­винутих су­спільствах. Що більша кількість опозицій, то вищий ступінь свободи в су­спільстві. Тим часом бінарні опозиції помітно активізуються або й стають основними в періоди порушень етніч. рівноваги. Саме тоді зʼявляються в су­спільствах режими, що спираються на бінарні опозиції. Це властиве для тоталітар. утворень реліг. або містично-реліг. типу. До остан­ніх подібні фашист. й комуніст. режими. Схеми «тут–там» і «свій–чужий» опрацьовуються на рівні держ. ідеологій, де між уявле­н­нями «тут» і «там» та «свій» і «чужий» проводиться різке роз­межува­н­ня. Група «тут і свій» проти­ставляється групі «там і чужий». За цим поділом структурується й держ. життя, й містикореліг. ідеологія, і обробле­н­ня людей. Пере­ступати межу між «своїм» і «чужим» взагалі заборонено. До­зволялося це за доби більшов. панува­н­ня тільки особливо пере­віреним особам (пере­вірка від­бувалася в парт. органах різного рівня та в спец­службах, що документально засвідчувалося), які називалися «пов­предами вітчизни», та працівникам спец­служб, що, власне, були ідеол. працівниками, роз­відниками, диверсантами тощо. Межа між «своїм» і «чужим» в ідеології більшовиків називалася ідеол. фронтом, барикадами. Тому за рад. доби існували поня­т­тя «по цей бік фронту» і «по той бік фронту», або «по цей бік барикад» і «по той бік барикад». По цей бік пере­бували рад. люди (тобто культурологема обраного народу), а по той — вороги. Тих людей, котрі об­ґрунтовували, тлумачили й пропагували таке структурува­н­ня етніч. чи поліетніч. космосу, називали працівниками або «Б. і. ф.». Вони різнилися за сферами своєї діяльності: працівники парт. або держ. апарату, адміністратори, чл. творчих спілок тощо. Фронт мав пере­дній край боротьби за комуніст. ідеали, який «вороги» називали «залізною завісою». На ідеол. фронті точилася запекла боротьба, метою якої було знище­н­ня всього, що суперечило ідеалам марксизму-ленінізму в інтер­претації, яку періодично виправляла або змінювала КПРС залежно від панува­н­ня тих або ін. парт. кланів.

Уперше укр. лексико­графи зареєстрували словосполуче­н­ня «ідеол. фронт» у 4-му т. «Словника української мови» як приклад до стат­ті «Ідеологічний». «Б. і. ф.» в галузі літ-ри та мистецтва породжували специф. текс­ти, які до літ-ри й мистецтва від­ноше­н­ня не мали. Вони використовували особл. реєстр символів та зображальних при­йомів, які простежуються до юдеохристиян. літ-ри (перед­усім книги Даниїла і т. зв. малих пророків у Старому Заповіті, псевдоепі­графи, апокаліптика, а також гностичні писа­н­ня). Щодо використовуваних комуністами текс­тів, то ще Карл Кавтський згадував Вікліфа, гуситів, богемських братів; до цієї низки варто додати богумилів як тих, що першими в Європі дали пере­тлумачену суміш з гнози й маніхейства. Про це свідчить і система подачі комуніст. текс­тів (спочатку було все погано, але після мук, жертв і по­двигів в імʼя... люди зна­йшли шлях до...), доксологія, житійна література більшовизму, схильність до культу вогню, поклоні­н­ня мерцям, віра в вічно живого або воскреслого вождя, по­стійне зверне­н­ня до культур. моделі боротьби світла й темряви тощо. На під­ставі тих же юдеохристиян. писань упродовж 6–11 ст. по­ступово в Центр. Європі витворилася ідеологема й культурологема Нового Єрусалима, здійсне­н­ня якої в багатьох державах і конфесіях стало основою життя й діяльності більше ніж на тисячолі­т­тя. Реалізація саме «новоєрусалимського» ідеалу надихнула європ. комуністів на створе­н­ня нової рівноваги на Землі. Різні аспекти цієї про­блеми досліджували Карл Кавтський, Лев Карсавін, школа ан­налів. Ці самі ідеали були провід­ними й для соціалістів-утопістів, доробок яких активно використовували К. Маркс і Ф. Енгельс, зокрема слід їхній помітний у «Маніфесті комуністичної партії» (1847, опубл. — 1848). Про соціалізм і комунізм у різні роки вони висловлювалися плутано й по-різному. Але якщо у Маркса та Енгельса комунізм як Новий Єрусалим — це тимчасова реалізація Небес. Єрусалиму на Землі, то в інтер­претації В. Леніна це вже су­спільство плероми, що мало ось-ось утворитися. Дехто з його послідовників вдавався до матем. обчислень і проголошував певну дату на­ста­н­ня плероми — 1980 (за теорією М. Хрущова). Саме для забезпече­н­ня Небес. Єрусалиму на Землі, осяйного су­спільства плероми, й було створено ідеол. фронт — дітище панівної партії більшовиків та її спец­служб. «Б. і. ф.» у рад. Україні користувалися багатьма привілеями, за­охочувалися матеріально, одержували нагороди залежно від інтенсивності об­стоюва­н­ня ви­значених партією черг. на­станов. «Б. і. ф.» брали від­верту або таємну участь в ідеол. ре­пресіях у СРСР та ідеол. пропагандист. кампаніях і диверсіях за кордоном. Окремі «бійці», які найтісніше спів­працювали зі спец­службами, виконували спец. зав­да­н­ня: збирали роз­відув. інформацію, поширювали дез­інформацію, об­ґрунтовували дис­кредитацію, боролися з інакомисле­н­ням. Особливу активність «Б. і. ф.» виявляли в часи запланов. ре­пресій. За заг. культурологією, це явище повʼязане з героями міфів і міфологізованих описів, які боролися з різними «втіле­н­нями зла», а в середньовіч. культурі сміху є персонажі, які змагалися з пред­ставниками потойбіч­чя або пекла. Можна також згадати й про символіку, повʼязану з «країною жовтого диявола», про нагніта­н­ня психол. напруженості в СРСР, коли провід­ник комуніст. партії М. Хрущов як пов­пред вітчизни вперше вирушив у «лігво звіра», тобто до США. Дуже примітно, що його екс­травагантна поведінка на сесії ООН, зафіксована істориками, трактувалася «Б. і. ф.» як героїч. вчинок. Ідеол. фронт — одне з най­складніших понять радянології та заг. і етніч. культурології.

Завантажити статтю