БАРА́Н­НИКОВ Олексій Петрович (09(21). 03. 1890, м. Золотоноша Полтав. губ., нині Черкас. обл. — 04. 09. 1952, Ленін­град, нині С.-Петербург) — сходо­знавець-індолог. Кандидат філологічних наук (1935, без захисту), професор (1923). Академік АН СРСР (1938). Урядові нагороди СРСР. Закін. словʼяно-руське, романо-герман. та східне від­діл. істор.-філол. факультету Київ. університету (1914). Працював викл. Вищих курсів при АПН (1916– 17), Самар. пед. ін­ституту та університету (1919–20), Саратов. університету (1920), Ленінгр. ін­ституту живих східних мов (1921–36), Ленінгр. університету: професор (1922–52), згодом — завідувач кафедри індій. філології; н. с. Рос. музею (1921–30), Ленінгр. від­діл. Ін­ституту сходо­знавства АН СРСР (від 1934), дир. (1938–40), зав. сектору індій. філології (1946– 52). За­провадив у вітчизн. індології ви­вче­н­ня мов гінді, урду, бенґалі. Досліджував давню та новоіндій. літературу й мову. Пере­клади українською мовою оповідань Прем Чанда «Саут» та Азіза уд Діна Ахмеда «Ганготрі» (обидва — 1926) були першими в європ. літ-рі. Здійснив пере­клад російською мовою реліг.-філос. трактату «Рамачаритаманаси». Чимало зробив для ви­вче­н­ня мови, побуту, фольклору циган; довів існува­н­ня укр. діалектів циган. мови.