Білкун Микола Васильович

БІЛКУ́Н Микола Васильович (21. 12. 1928, с. Приворо­т­тя, нині с. Подільське Камʼянець-Поділ. р-ну Хмельн. обл. — 17. 06. 1995, Київ) — прозаїк. Член СПУ (1959). Учасник 2-ї світової війни. Закін. Вінн. мед. ін­ститут (1957). Працював заст. відп. ред. ж. «Перець», заст. гол. ред. видавництва «Радянський письмен­ник». Друкувався від 1952 (фейлетони, гуморески, стат­ті). Автор зб. гуморесок «Старий друг» та нарисів «Золоті руки» (обидві — 1955), повістей «Валерій Коваленко» (1957) та «Однієї весни» (1958), зб. гумору й сатири «Незакінчена молитва» (1958), «При­йшла коза до воза» (1960), «Остан­ній могіканець» (1961), «Механічна пастка» (1962), «Сузірʼя Блакитного Верблюда» (1965), «Декамерон Самуїла Окса» (1966), «Оверко з хутора» (1967), «Що маю, те й везу» (1969), «Бабин борщ» (1973), повістей «Женька Жменька Едісон», «Годованці сонця» (обидві — 1968), «Церемоніальний марш» (1974), «Не та натура» (1976), «Субота-неділя» (1977), «Корабель з райдужними вітрилами» (1980), «Лімузин диктатора» (1984), роману «Ті, що зо­сталися жити» (1979), романів-памфлетів «Поверне­н­ня 007» і «Дикі гуси» (обидва — 1981), «Яйце жар-курки» (1987), зб. казок для дітей «Про малят і звірят» (1970), зб. апокрифів «Історія з історії» (1987). Усі твори Б. опубл. у Києві.

Завантажити статтю