Білон Петро Павлович

БІЛО́Н Петро Па­влович (04. 01. 1879, м. Васильків, нині Київ. обл. — 07. 08. 1959, м. Піт­тсбурґ, США) — український церковний та громадський діяч, видавець у діаспорі. Під час визв. змагань — нач. канцелярії повітр. флоту. Був настоятелем похід. церкви і дивізій. священиком 6-ї Січової стрілец. дивізії Армії УНР. У ранзі капелана пере­бував у таборах Армії УНР, інтернов. в Александрові Куявському та Щип­йорно (Польща). Від 1921 — священик. Того ж року заснував в Александрові Куявському видавниче товариство «До світла» і ж. «Реліг.-наук. вістник», пізніше пере­нес. до Щип­йорно. Тут на­друк. його матеріали «Про високе значе­н­ня христолюбивого вояцтва», «Каза­н­ня в день cв. Трійці», «Про церковні чита­н­ня на Службі Божій» тощо. Емігрував до Канади 1924, де проводив місійну працю з організації парафій УПЦ. Від 1930 — у США. Заст. голови консисторії УПЦ у США та ред. її органу «Дні­про». Автор дослідж. «900-літні роковини хрище­н­ня Руси-України» (1938), «Правдива церква українського народу» (1947), «Ukrainіans and their Church» (1953) та ін. У «Спогадах» (у 3-х ч., Піт­тсбурґ, 1952; 1956; 1959) висвітлив про­блеми роз­витку реліг.-духов. справи під час інтернува­н­ня Армії УНР на теренах Польщі.

Завантажити статтю