Білон Петро Павлович
БІЛО́Н Петро Павлович (04. 01. 1879, м. Васильків, нині Київ. обл. — 07. 08. 1959, м. Піттсбурґ, США) — український церковний та громадський діяч, видавець у діаспорі. Під час визв. змагань — нач. канцелярії повітр. флоту. Був настоятелем похід. церкви і дивізій. священиком 6-ї Січової стрілец. дивізії Армії УНР. У ранзі капелана перебував у таборах Армії УНР, інтернов. в Александрові Куявському та Щипйорно (Польща). Від 1921 — священик. Того ж року заснував в Александрові Куявському видавниче товариство «До світла» і ж. «Реліг.-наук. вістник», пізніше перенес. до Щипйорно. Тут надрук. його матеріали «Про високе значення христолюбивого вояцтва», «Казання в день cв. Трійці», «Про церковні читання на Службі Божій» тощо. Емігрував до Канади 1924, де проводив місійну працю з організації парафій УПЦ. Від 1930 — у США. Заст. голови консисторії УПЦ у США та ред. її органу «Дніпро». Автор дослідж. «900-літні роковини хрищення Руси-України» (1938), «Правдива церква українського народу» (1947), «Ukrainіans and their Church» (1953) та ін. У «Спогадах» (у 3-х ч., Піттсбурґ, 1952; 1956; 1959) висвітлив проблеми розвитку реліг.-духов. справи під час інтернування Армії УНР на теренах Польщі.
Рекомендована література
- Сидоренко Н. «Задротяне життя» українських часописів на чужині (1919–1924). К., 2000;
- Її ж. Білон Петро // Укр. журналістика в іменах. Л., 2001. Вип. 8.
Завантажити статтю
