Бінарні відношення

БІНА́РНІ ВІД­НО́ШЕ­Н­НЯ — взаємозвʼязки між двома поня­т­тями чи обʼєктами будь-якої природи. У філософії роз­різняють поня­т­тя «від­ноше­н­ня» та «звʼязок» (хоч у деяких мовах це пере­дається одним словом: англ. — relation, нім. — Beziehung). Поня­т­тя «звʼязок» перед­бачає без­перервність у часі чи просторі (часово-просторові контакти): такими є різноманітні звʼязки у природі та су­спільстві, коли зміна одного обʼєкта зумовлює зміни в ін. обʼєкті. Від­ноше­н­ня (на противагу звʼязкам, взаєминам, ставле­н­ням) — дія мисле­н­ня, в якому ті чи ін. поня­т­тя, уявле­н­ня або обʼєкти будь-якої природи певним чином зі­ставлені (лат. relatio rationis — від­ноше­н­ня ро­зумове). Укр. слово «від­ноше­н­ня» більшою мірою від­повід­ає цьому поня­т­тю, оскільки щодо взаємин між людьми та групами людей, викори­ста­н­ня слова «від­носини» містить від­тінок штучності. Зі­ставле­н­ня у мислен­ні дає багато типів від­ноше­н­ня: кількісні («більше»–«менше»), якісні («краще»–«гірше»), просторові, часові, від­ноше­н­ня послідовності (в часі чи просторі), подібності, пред­ставле­н­ня, тотожності, симетричності, пропорційності. Часто термін «від­ноше­н­ня» у філософії поширюють також на звʼязки, взаємини й ставле­н­ня, оскільки за формал. під­ходу (кровний звʼязок — «А є родичем Б») доцільно роз­глядати як від­ноше­н­ня (нехтуючи роз­різне­н­ням звʼязку та від­ноше­н­ня). Поня­т­тя чи обʼєкти, які пере­бувають у певному від­ношен­ні, називають членами (носіями) від­ноше­н­ня. Їх може бути необмежена кількість. Важливе місце в ро­зумовій діяльності людини за­ймають бінарні та тринарні від­ноше­н­ня. Роз­глядаючи становле­н­ня люд. інтелекту в філогенезі чи онтогенезі, можна дійти висновку, що Б. в. — перша й засаднича ро­зумова дія, оскільки такі взаємозвʼязки є основою будь-якого роз­різне­н­ня. До перших роз­різнень належить фіксува­н­ня присутності–відсутності чогось. Не дивно, що дво­значна логіка (в якій твердже­н­ня оцінюється як істин­не або хибне) стала першою серед логік, роз­роблених у зх. філос. традиції. У 20 ст. Б. в. опинилися в центрі уваги перед­усім у двох напрямах мисле­н­ня: а) у Булевій алгебрі, кібернетиці та побудові дігітал. компʼютерів; б) у структур. дослідже­н­нях (структурна лінгвістика й антропологія). У філософії Б. в. пред­ставлено опозицією понять «бу­т­тя–небу­т­тя», «образ (ре­презентація)–реальність», «реальність–ілюзія», «добро–зло», «необхідність–випадковість», «можливість–дійсність» тощо. Велика роль, яку поня­т­тя «одиниці», «двійки», «трійки» ві­ді­грають у релігії, культурі, філософії, науці, зумовлена онтологічно — особливостями світу, в якому живемо. Найважливіша характеристика жит­тєвого середовища — наявність або від­сутність чогось (життя і смерть, наявність чи від­сутність води, їжі, за­грози тощо). Перше роз­різне­н­ня, перший крок у пі­знан­ні перед­бачає зі­ставле­н­ня, проти­ставле­н­ня чи порівня­н­ня (тобто наявність двох членів від­ноше­н­ня). Проміж. стан між жи­т­тям і смертю, між наявністю й від­сутністю чогось є чимось, що майже вилучається внаслідок своєї ненадійності чи короткочасності. Одиничність — певний індивід, окреме, ціле. Двійка — перший і най­простіший вид поділу, взаємодії та звʼязку. Напр., поділ організмів на статі (батько й мати як джерело нового життя тощо). Тринарне від­ноше­н­ня є на­ступ. кроком (мати — батько — дитина), хоча Б. в. містить (часто неявно) тринарне від­ноше­н­ня.

Завантажити статтю