Бінарні відношення
БІНА́РНІ ВІДНО́ШЕННЯ — взаємозв’язки між двома поняттями чи об’єктами будь-якої природи. У філософії розрізняють поняття «відношення» та «зв’язок» (хоч у деяких мовах це передається одним словом: англ. — relation, нім. — Beziehung). Поняття «зв’язок» передбачає безперервність у часі чи просторі (часово-просторові контакти): такими є різноманітні зв’язки у природі та суспільстві, коли зміна одного об’єкта зумовлює зміни в ін. об’єкті. Відношення (на противагу зв’язкам, взаєминам, ставленням) — дія мислення, в якому ті чи ін. поняття, уявлення або об’єкти будь-якої природи певним чином зіставлені (лат. relatio rationis — відношення розумове). Укр. слово «відношення» більшою мірою відповідає цьому поняттю, оскільки щодо взаємин між людьми та групами людей, використання слова «відносини» містить відтінок штучності. Зіставлення у мисленні дає багато типів відношення: кількісні («більше»–«менше»), якісні («краще»–«гірше»), просторові, часові, відношення послідовності (в часі чи просторі), подібності, представлення, тотожності, симетричності, пропорційності. Часто термін «відношення» у філософії поширюють також на зв’язки, взаємини й ставлення, оскільки за формал. підходу (кровний зв’язок — «А є родичем Б») доцільно розглядати як відношення (нехтуючи розрізненням зв’язку та відношення). Поняття чи об’єкти, які перебувають у певному відношенні, називають членами (носіями) відношення. Їх може бути необмежена кількість. Важливе місце в розумовій діяльності людини займають бінарні та тринарні відношення. Розглядаючи становлення люд. інтелекту в філогенезі чи онтогенезі, можна дійти висновку, що Б. в. — перша й засаднича розумова дія, оскільки такі взаємозв’язки є основою будь-якого розрізнення. До перших розрізнень належить фіксування присутності–відсутності чогось. Не дивно, що двозначна логіка (в якій твердження оцінюється як істинне або хибне) стала першою серед логік, розроблених у зх. філос. традиції. У 20 ст. Б. в. опинилися в центрі уваги передусім у двох напрямах мислення: а) у Булевій алгебрі, кібернетиці та побудові дігітал. комп’ютерів; б) у структур. дослідженнях (структурна лінгвістика й антропологія). У філософії Б. в. представлено опозицією понять «буття–небуття», «образ (репрезентація)–реальність», «реальність–ілюзія», «добро–зло», «необхідність–випадковість», «можливість–дійсність» тощо. Велика роль, яку поняття «одиниці», «двійки», «трійки» відіграють у релігії, культурі, філософії, науці, зумовлена онтологічно — особливостями світу, в якому живемо. Найважливіша характеристика життєвого середовища — наявність або відсутність чогось (життя і смерть, наявність чи відсутність води, їжі, загрози тощо). Перше розрізнення, перший крок у пізнанні передбачає зіставлення, протиставлення чи порівняння (тобто наявність двох членів відношення). Проміж. стан між життям і смертю, між наявністю й відсутністю чогось є чимось, що майже вилучається внаслідок своєї ненадійності чи короткочасності. Одиничність — певний індивід, окреме, ціле. Двійка — перший і найпростіший вид поділу, взаємодії та зв’язку. Напр., поділ організмів на статі (батько й мати як джерело нового життя тощо). Тринарне відношення є наступ. кроком (мати — батько — дитина), хоча Б. в. містить (часто неявно) тринарне відношення.
Завантажити статтю
