Біогенетичний закон

БІО­ГЕНЕТИ́ЧНИЙ ЗАКО́Н — закон від­творе­н­ня на ран­ніх стадіях роз­витку організму (онтогенезу) основних етапів історичного роз­витку виду (філогенезу). Прикладом Б. з. є рибоподібна форма зародків ссавців, птахів і плазунів у перші дні або тижні їхнього ембріон. роз­витку, наявність у них зябр. щілин, хвоста, дуги аорти, пере­дньої нирки. На пізніших стадіях роз­витку зародок стає подібним до зародка рептилій: замість пере­дньої нирки (пронефроса) роз­вивається тулуб. нирка (мезонефрос), а пере­дсердя роз­діляється на дві частини. Лише після цього роз­виваються характерні для ссавців чотирикамерне серце й таз. нирка (метанефрос). У ембріонів хребетних тварин осьовий скелет має ви­гляд хорди. Факти, які свідчать про рекапітуляцію (по­вторе­н­ня організмом у процесі його індивід. роз­витку ознак, властивих його предкам, напр., закладка зябр. щілин у назем. хребет. тварин), були ві­домі ще до появи праці «On the Origin of Species by Means of Natural selection» («Походже­н­ня видів шляхом природного добору», 1859) Ч. Дарвіна, який установив, що стадії роз­витку зародка від­творюють далекі предкові форми. Він роз­глядав рекапітуляцію як осн. закономірність еволюції організмів. Теорія природ. добору дала змогу Ч. Дарвіну пояснити суперечливе по­єд­на­н­ня доцільності будови організмів з рекапітуляцією ознак далеких предків. Нім. ембріолог Ф. Мюл­лер 1864 під­кріпив принципи рекапітуляції даними з історії роз­витку ракоподібних, а через 2 р. Е. Гек­кель надав принципові рекапітуляції форми Б. з., який дає змогу використовувати дані ембріології для від­творе­н­ня ходу філогенезу. Гек­кель за­пропонував метод потрійного паралелізму для досліджень філогенезу — зі­ставле­н­ня даних палеонтології, порівнял. анатомії та ембріології. За Гек­келем, в онтогенезі по­вторюються деякі стадії філогенезу. Б. з. властивий і рослинам, напр., перші листки у папоротеподібних роз­галужені дихотомічно, як у первісних назем. рослин. Ґрунт. аналіз Б. з. щодо ботаніки зробив Б. Козо-Полянський (1937), який дав ви­значе­н­ня закону рекапітуляції з урахува­н­ням особливостей онтогенезу й індивідуальності рослин. Дальший роз­виток уявлень про рекапітуляцію від­ображений у праці І. Шмальгаузена «Организм как целое в индивидуальном и историческом развитии» (Москва; Ленин­град, 1942), що спирається на синтез досягнень еволюц. морфології, екс­перим. ембріології та генетики. Б. з. зна­йшов свій роз­виток у працях О. Сєверцова, який виробив концепцію філембріогенезів, де показав, що еволюція організмів від­бувається на основі спадкових змін будь-яких стадій онтогенезу. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. у звʼязку з викори­ста­н­ням у психології ідей еволюц. біо­логії були спроби за допомогою Б. з. пояснити механізм зміни стадій у роз­витку псих. функцій та форм поведінки тварин і людини. Психологи, які об­стоювали цю думку, — С. Голл, Дж. Болдуїн, П. Блонський та ін., — стверджували, що є від­повід­ність між еволюцією всього живого, зокрема істор. роз­витком су­спільства й індивід. роз­витком дитини (напр., схожість поведінки первіс. людини й до­шкільняти, поведінки людини антич. доби й учня поч. класів). Такий під­хід є спробою пояснити псих. роз­виток людини як процес, окремі ступені якого є по­вторе­н­ням (рекапітуляцією) осн. ступенів істор. роз­витку людства.

Завантажити статтю