Біогенетичний закон
Визначення і загальна характеристика
БІОГЕНЕТИ́ЧНИЙ ЗАКО́Н — закон відтворення на ранніх стадіях розвитку організму (онтогенезу) основних етапів історичного розвитку виду (філогенезу). Прикладом Б. з. є рибоподібна форма зародків ссавців, птахів і плазунів у перші дні або тижні їхнього ембріон. розвитку, наявність у них зябр. щілин, хвоста, дуги аорти, передньої нирки. На пізніших стадіях розвитку зародок стає подібним до зародка рептилій: замість передньої нирки (пронефроса) розвивається тулуб. нирка (мезонефрос), а передсердя розділяється на дві частини. Лише після цього розвиваються характерні для ссавців чотирикамерне серце й таз. нирка (метанефрос). У ембріонів хребетних тварин осьовий скелет має вигляд хорди. Факти, які свідчать про рекапітуляцію (повторення організмом у процесі його індивід. розвитку ознак, властивих його предкам, напр., закладка зябр. щілин у назем. хребет. тварин), були відомі ще до появи праці «On the Origin of Species by Means of Natural selection» («Походження видів шляхом природного добору», 1859) Ч. Дарвіна, який установив, що стадії розвитку зародка відтворюють далекі предкові форми. Він розглядав рекапітуляцію як осн. закономірність еволюції організмів. Теорія природ. добору дала змогу Ч. Дарвіну пояснити суперечливе поєднання доцільності будови організмів з рекапітуляцією ознак далеких предків. Нім. ембріолог Ф. Мюллер 1864 підкріпив принципи рекапітуляції даними з історії розвитку ракоподібних, а через 2 р. Е. Геккель надав принципові рекапітуляції форми Б. з., який дає змогу використовувати дані ембріології для відтворення ходу філогенезу. Геккель запропонував метод потрійного паралелізму для досліджень філогенезу — зіставлення даних палеонтології, порівнял. анатомії та ембріології. За Геккелем, в онтогенезі повторюються деякі стадії філогенезу. Б. з. властивий і рослинам, напр., перші листки у папоротеподібних розгалужені дихотомічно, як у первісних назем. рослин. Ґрунт. аналіз Б. з. щодо ботаніки зробив Б. Козо-Полянський (1937), який дав визначення закону рекапітуляції з урахуванням особливостей онтогенезу й індивідуальності рослин. Дальший розвиток уявлень про рекапітуляцію відображений у праці І. Шмальгаузена «Организм как целое в индивидуальном и историческом развитии» (Москва; Ленинград, 1942), що спирається на синтез досягнень еволюц. морфології, експерим. ембріології та генетики. Б. з. знайшов свій розвиток у працях О. Сєверцова, який виробив концепцію філембріогенезів, де показав, що еволюція організмів відбувається на основі спадкових змін будь-яких стадій онтогенезу. Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. у звʼязку з використанням у психології ідей еволюц. біології були спроби за допомогою Б. з. пояснити механізм зміни стадій у розвитку псих. функцій та форм поведінки тварин і людини. Психологи, які обстоювали цю думку, — С. Голл, Дж. Болдуїн, П. Блонський та ін., — стверджували, що є відповідність між еволюцією всього живого, зокрема істор. розвитком суспільства й індивід. розвитком дитини (напр., схожість поведінки первіс. людини й дошкільняти, поведінки людини антич. доби й учня поч. класів). Такий підхід є спробою пояснити псих. розвиток людини як процес, окремі ступені якого є повторенням (рекапітуляцією) осн. ступенів істор. розвитку людства.
Літ.: Козо-Полянский Б. М. Основной биогенетический закон с ботанической точки зрения. Воронеж, 1937; Северцов А. Н. Морфологические закономерности эволюции. Москва; Ленинград, 1939; Мюллер Ф., Геккель Э. Основной биогенетический закон / Пер. с нем. Москва; Ленинград, 1940; Мирзоян Э. Н. Индивидуальное развитие и эволюция. Москва, 1963.
Д. М. Голда
Додаткові відомості
Рекомендована література
Завантажити статтю
