Бакалов Георгі Іванов

БАКА́ЛОВ Георгі Іванов (Бакалов Георги Иванов; 27. 11. 1873, м. Стара Загора — 14. 07. 1939, Софія) — болгарський публіцист, поет, літературний критик, історик. Член-кореспондент АН СРСР (1932). Навч. у Женев. університеті (1891–93). Тут, у Женеві, у спілкуванні з рос. політ. емігрантами, зокрема з Г. Плехановим, формується його марксист. світогляд. У 1890-х рр. Б. знайомиться з творчістю Т. Шевченка; під впливом його поезії «Думи мої…» пише вірш «Песните мои» (надр. у Сливені у г. «Работнически другар», 1894, 10 декември). Опубл. зб. поезій «Стихове на революционера» (1895) і «Към свободата» (1902). 1925 емігрував до СРСР. 1932 повернувся до Болгарії. Автор літературознав. праць «Българската литература и социализъм» (1911), «Иван Вазов. Критически етюд» (1911), «Литературни очерки и бележки» (1921), «Беседи по изкуството» (1924), «Български писатели и книги» (в 2-х т., 1925), «Христо Ботев» (1934) та ін. 1894 надрукував у своєму перекладі оповідання І. Франка «Як пан собі біди шукав» (скорочено). Б. належать критичні статті, спрямовані проти помилкових трактувань творчості Т. Шевченка в болг. пресі, — «Г-н Ст. Чилингиров и “духътъ” на Шевченко» (ж. «Звезда», 1934, кн. 16), «Шевченко и руската демокрация» (г. «Заря», 1939, 22 трав.) та ін. З передмовами Б. у Держнацменвидаві УРСР вийшли болг. мовою збірки віршів М. Марчевського «Бунт» (К., 1930) і К. Кюлявкова «Занесени сокири» (К., 1931), а також роман А. Константинова «Бай Ганю» (К., 1931) в укр. перекладі. Брав участь у роботі 2-ї Міжнар. конф. рев. письменників (Харків, 1930).

Завантажити статтю