Балетна музика

БАЛЕ́ТНА МУ́ЗИКА — складова частина синтетичної балетної вистави, створена композитором на основі літературного лібрето для втілення в хореографічних образах. її особл. риси — орієнтація на емоц. характер і моторику танц. рухів, зв’язок зі сценіч. дією. Розвиток Б. м. пов’яз. з еволюцією муз. мистецтва, насамперед інструмент.-симф. жанрів, з формуванням балет. театру, з утвердженням балету як самост. виду мистецтва. Перші балетні вистави виникли у добу Відродження в Італії та Франції. їхню муз. основу складали народні і придворні танці, що тоді побутували. У творчості видат. композиторів 17–18ст. — Ж.-Б. Люллі (автора комедій-балетів та опер-балетів), Ж.-Ф. Рамо, Г. Перселла, Ґ. Генделя, К. Ґлюка — накреслюється процес драматизації Б. м. Окремі балетні твори написали В.-А. Моцарт («Дрібнички») та Л. ван Бетговен («Прометей»). Особл. розвитку Б. м. досягла в добу романтизму. В той час формуються осн. елементи класич. танц. вистави, стабілізується муз.-хореогр. структура балет. твору, виникає поняття дансантності (танцювальності) музики (чітка ритмічна організація, квадратна побудова фраз, виразна, плавна мелодика). Утвердженню романт. напрямку в Б. м. сприяла творчість композиторів А. Адана («Жізель», 1841, «Корсар», 1856), Л. Деліба («Струмок», 1866, «Коппелія», 1870, «Сільвія», 1876). Разом з тим окреслилася тенденція до спрощеного розуміння функції Б. м. як чітко ритмізованого, позбавленого образної індивідуалізації супроводу для танцю (твори Ч. Пунї, Л. Мінкуса, Р. Дріґо та ін.).

Якісно новий етап у розвитку Б. м. ознаменувала творчість П. Чайковського («Лебедине озеро», 1876, «Спляча красуня», 1889, «Лускунчик», 1892), у якій музика стала вирішальним компонентом драматургії балету, наблизилася до симфонічної. І водночас вона відповідала вимогам еволюції класич. танц. мистецтва, що особливо яскраво виявилося у постановках М. Петіпи. Тенденція симфонізації Б. м. знайшла продовження в творчості О. Глазунова («Раймонда», 1897). На поч. 20 ст. формується новий стиль балет. мистецтва, що знаменує відхід від канонізованих дансантних форм, посилену драматизацію муз.-хореогр. образності, застосування виражал. засобів імпресіонізму, експресіонізму, неокласицизму. Чільне значення для розвитку Б. м. мала творчість І. Стравинського («Жар-птиця», 1910, «Петрушка», 1911, «Весна священна», 1913). Вагомі здобутки і оновлення балет. жанру пов’язані з творчими пошуками композиторів М. Равеля, М. де Фалья, Б. Бартока, П. Гіндеміта, А. Онеґґера, С. Прокоф’єва, Д. Шостаковича, А. Хачатуряна.

Укр. Б. м. розвивалася на основі досягнень світ. мистецтва. У становленні її самобутніх жанрових і драматург. форм значну роль відіграли нац. традиції, закладені в нар. танц. мистецтві — широко розповсюджених побутових танцях (гопак, козачок, коломийка, метелиця), в синкретичних за своєю природою та позначених елементами танц. дієвості старовин. хороводах (веснянки, гагілки, купальські ігри), т. зв. ілюстрат. (сюжет.) танцях («Шевчик», «Лісоруби», «Бокараші» тощо). Танець і музика, що його супроводжує, виступають важливим компонентом театраліз. обрядової дії в розгорнутій драматургії укр. весілля, у виставах-іграх зимового циклу («Коза», «Меланка»), Використання виражал. засобів, властивих балет. мистецтву, трапляється у виступах скоморохів, інтермедіях шкіл. театру, у вертепній драмі.

Зародження елементів нац. балет. муз. творчості пов’язане зі становленням укр. драматургії, появою нар.-побут. опер, оперет, водевілів, мелодрам, де щедро вводилися етногр.-танц. сцени («Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Чорноморський побут» Я. Кухаренка та ін.). Важл. внеском у перетворення нар. танцю в артистичний була діяльність театру корифеїв М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, де до складу труп входили балетні виконавці, а провідні актори (напр., М. Садовський) вільно володіли мистецтвом танцю. Муз.-хореогр. номери у п’єсах М. Кропивницького («Вій», «Невільник», «Пропала грамота», «Зальоти соцького Мусія»), М. Старицького («Ой не ходи, Грицю», «Циганка Аза»), І. Карпенка-Карого («Безталанна», «Бондарівна») були важл. засобом змалювання нар. побуту й характеристики персонажів. Муз. супроводом до танцю часто виступає жартівлива пісня в хоровому або сольному виконанні. Сприяли розвиткові Б. м. на нар. основі композитори М. Васильєв, В. Сокальський та ін. Важл. сторінку в утвердженні ролі муз.-хореогр. образів як складової частини розгорнених сценіч. форм вписав своєю творчою діяльністю С. Гулак-Артемовський («Живі картини», «Весільний поїзд у Малоросії», «Картини степового життя циган» (1851), вокал.-хореогр. дивертисмент «Українське весілля» (1852), танц. сцени з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1863). Окремі танц. номери, наближені до коломийок, наявні у творчості зх.-укр. композиторів В. Матюка («Наші поселенці») та І. Воробкевича («Бідна Марта»). Вагоме місце зайняли танці в перших укр. великих операх П. Сокальського («Майська ніч», 1863, «Облога Дубна», 1878). Широкі обрії розвитку Б. м. на ґрунті опер. форм відкрила творчість М. Лисенка. У ній представлені найрізноманітніші зразки сценіч. танцю — жанрово-побут., характерного, ілюстрат.-зображального, класич., — зроблено важл. крок для утвердження нац. стилю в Б. м. Традиційні для укр. театру танці жанрово-побут. плану введені М. Лисенком у сценічно-етногр. замальовки («Різдвяна ніч», друга дія «Тараса Бульби»), у модифікованому вигляді використані для створення казково-феєрич. образів («Утоплена», «Зима і весна»), підсилення гротеск. характеру образів («Козачок троянців», «Гопак на Олімпі» в опері «Енеїда»). «Танець грацій» з опери «Енеїда» та хореогр. картина «Танок Рожевих і Золотих снів» з опери «Ноктюрн» репрезентують стиль романтич. Б. м. Зробили свій внесок у розвиток укр. Б. м. також інші автори муз.-сценіч. творів — А. Вахнянин («Купало»), М. Леонтович («На русалчин Великдень»), К. Стеценко («Сватання на Гончарівці»), Д. Січинський («Роксолана»). Практичний внесок у становлення укр. балет. мистецтва зробив В. Верховинець постановками у 1907–09 на сцені першого стаціонар. укр. театру М. Садовського у Києві («Вечори української хореографії», танц. картини в операх М. Лисенка, С. Монюшка, в нар.-побут. оперетах К. Стеценка). Він опрацював також теор. основи муз.-хореогр. творчості, заснованої на професіоналізації нар. танцю («Теорія українського народного танцю», 1919). Таку ж теор. і практ. діяльність пізніше здійснював у США укр. хореограф і танцюрист В. Авраменко («Українські національні танці, музика і стрій», 1946).

Одним із найважливіших досягнень укр. мистецтва 20 ст. стало виникнення нац. балету як самост. муз.-хореогр. жанру. У 2-й пол. 20-х pp. Б. м. займає значне місце у творчих планах укр. композиторів. Спроби написати розгорнуті балетні партитури робили М. Вериківський («Ягелло», «Весняна казка»), П. Козицький («Шкідники», «Вогні великого міста»), А. Рудницький («Дніпрельстан»). Однак ці твори не були поставлені на сцені. У сезоні 1930–31 з’являються первістки укр. балет. творчості — багатоактні муз.-хореогр. п’єси, що наближалися до жанру нар. героїч. драми: «Карманьйола» В. Фемеліді (Одеса, 1930, балетмейстер М. Мойсєєв), в основу якої покладена тема франц. революції; «Ференджі» Б. Яновського (Харків, 1930, балетмейстер П. Кретов) на тему нац.-визв. боротьби індусів та «Пан Каньовський» М. Вериківського, де героїч. тематика розкрита на укр. істор. матеріалі. Широке використання у музиці фольклор. елементів визначило роль «Пана Каньовського» як першого зразка балету на нац. укр. основі. Спираючись на традиц. засади класич. балету, автори перших укр. муз.-хореогр. творів віддали водночас данину пошукам нових драматург. форм і засобів, часто запозичених з ін. видів мистецтва (кіно, драм. театру, синтетич. масового дійства).

Подальший розвиток укр. балет. творчості йшов шляхом утвердження як провідного типу балет. драми (хореодрами). Виникають її різні жанрові різновиди, напр., комедійний балет «Міщанин із Тоскани» В. Нахабіна (Дніпропетровськ, 1934, балетмейстер П. Вірський і М. Болотов). Етапною для формування нац. балет, стилю стає «Лілея» К. Данькевича за мотивами Т. Шевченка (Київ, 1940, сценарист В. Чаговець, балетмейстер Г. Березова). Її муз. партитура заснована на використанні оригін. нар. пісенних зразків. В одному з «Лілеєю» жанрово-стильовому річищі, що спирається на нац. тематику та муз. фольклор, створені балети героїко-епіч. типу: «Маруся Богуславка» А. Свєчникова (Київ, 1951, балетмейстер С. Сергєєв), «Сопілка Довбуша» Р. Сімовича (не поставлений), «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського (Львів, 1951, балетмейстер М. Трегубов), «Таврія» В. Нахабіна (Харків. 1959, балетмейстер М. Трегубов), «Відьма» В. Кирейка (Львів, 1967, балетмейстер А. Шекера), «Свіччине весілля» Ю. Знатокова (за однойм. драмою І. Кочерги, Одеса, 1974, балетмейстер І. Чернишов), комедійні — «Бісова ніч» В. Йориша (Уфа, 1943, балетмейстер С. Сергєєв), «Сорочинський ярмарок» В. Гомоляки (м. Сталіно, нині Донецьк, 1955, балетмейстер М. Трегубов). Надмірна орієнтація балету на драм. мистецтво і внаслідок того збіднення муз.-танц. поетики, зведення драматург. функції музики до ролі ілюстратора сценіч. дії та створення зручної основи для танц. дивертисментів виявилася в спробах утілення на балет. сцені образів рад. дійсності — «Світлана» Д. Клебанова (Москва, 1939, балетмейстери М. Поспєхін та О. Радунський; Харків, 1947, балетмейстер П. Йоркін; Львів, 1948, балетмейстер М. Цейтлін), «Чорне золото» В. Гомоляки (м. Сталіно, 1957, балетмейстер О. Бердовський, у другій ред. — Київ, 1960, балетмейстер П. Вірський), «Пісня про дружбу» Ю. Щуровського (Харків, 1961, балетмейстер І. Ковтунов) та ін.

Значне збагачення муз. виражал. засобів, зокрема взятих із фольклор. джерел, пов’язане з виникненням балетів лірико-психол. плану, в основу яких покладені твори укр. літ-ри. Серед них чільне місце посідає «Лісова пісня» М. Скорульського, створена за однойм. драмою Лесі Українки (Київ, 1946, балетмейстер С. Сергєєв; у другій ред. — Київ. 1958, балетмейстер В. Вронський). Для її музики характерні романтична піднесеність, різноманітні драматург. застосування фольклор. мотивів. На основі цього сюжету написано балет «Лісова пісня» Г. Жуковського (Москва, 1961, балетмейстери О. Тарасова та О. Лапаурі). В аналог. жанровому річищі психол. драми створені балети «Тіні забутих предків» В. Кирейка за однойм. повістю М. Коцюбинського (Львів, 1960, балетмейстер Т. Рамонова, друга ред. — Київ, 1963, балетмейстер Н. Скорульська), «Сойчине крило» А. Кос-Анатольського за однойм. новелою І. Франка (Львів, 1956, балетмейстер М. Трегубов), «Княгиня Волконська» Ю. Знатокова (Київ, 1966, балетмейстер В. Вронський) за мотивами поеми М. Некрасова «Російські жінки». Вирізняється симфонізацією муз. партитури, яскравістю оркестр. барв і чіткими портрет. замальовками персонажів «Камінний господар» В. Губаренка за однойм. драмою Лесі Українки (Київ, 1969, балетмейстер А. Шекера; ін. ред. — Харків, 1972, балетмейстер М. Арнаудова; Дніпропетровськ, 1983, балетмейстер З. Кавац). Традиційний для романт. мистецтва різновид казково-феєрич. балетів примножили «Данко» В. Нахабіна (Харків, 1948, балетмейстер В. Литвиненко), його ж «Весняна казка» (Харків, 1954, балетмейстер В. Нікітін), «Ростислава» Г. Жуковського (Київ, 1955, балетмейстер В. Вронський). Особливо широке застосування знайшли казк. сюжети (часто проектовані на сучасність) у специф. за своєю драматургією балет. творах для дітей — «Лелеченя» Д. Клебанова (Москва, 1937, балетмейстери М. Попко, Л. Поспєхін, О. Радунський та ін. численні постановки), «Кіт у чоботях» В. Гомоляки (Донецьк, 1958, балетмейстер М. Єфремов; друга ред. — Київ, 1964, балетмейстер Р. Клявін), «Дюймовочка» Ю. Русинова (Одеса, 1964, балетмейстер М. Трегубов), «Королівство кривих дзеркал» Ю. Рожавської (Київ, 1965, балетмейстер Н. Скорульська), «Північна казка» І. Ковача (Харків, 1977, балетмейстери В. Гудименко, В. Попов), «Хлопчиш-Кибальчиш» М. Сильванського (Харків, 1982, балетмейстер І. Якимова; друга ред. — Київ, 1984, балетмейстер В. Федотов), «Снігова королева» Ж. Колодуб (Донецьк, 1984, балетмейстер В. Шумейкін), «Пригоди в Смарагдовому місті» О. Яковчука (Київ, 1989, балетмейстер Г. Ковтун) та ін. Еволюція естет. принципів, посилена увага до метафоричності образів та симфонізації балет. партитур призвели до виникнення хореогр. творів узагал.-символіч. змісту — одноактних балетів «Каменярі» М. Скорика за однойм. твором І. Франка (Львів, 1967, балетмейстер М. Заславський) та «Досвітні вогні» Лесі Дичко за поезіями Лесі Українки (балетмейстер А. Шекера, Львів, 1967). Були здійснені спроби адаптації укр. балету до іншожанрової музики — «Світанкова поема» на основі фортепіанних п’єс В. Косенка (Київ. 1973, автор сценар. та муз. композиції В. Тимофєєв, оркестровка Л. Колодуба, балетмейстер Г. Майоров), «Балада про матір» на основі симф. сюїти «Партизанські картини» А. Штогаренка (балетмейстер А. Шекера), «Чарівний сон» на основі музики М. Лисенка до однойм. драми М. Старицького (Київ. 1983, автор сценарної та муз. композиції В. Тимофеев, оркестровка Л. Коло-дуба, балетмейстер Р. Клявін) та ін. У 30-х рр. хореогр. інтерпретації творів укр. композиторів були здійснені у Львові представницями камер. танцю модерн Д. Кравців-Ємець (хореогр. картина у візантій. стилі «Ікони» на музику «Хоралу» В. Барвінського), О. Гердан-Заклинською («Колискова» і «Метелиця» на музику В. Барвінського, «Дрібушка» на музику Ф. Колесси), О. Федак-Дагомирецькою (на музику фортепіан. п’єс для дітей Н. Нижанківського, В. Барвінського) та ін.

Балетна творчість укр. композиторів 70–80-х рр. характеризується знач. розширенням діапазону драматург, форм і лексич. засобів. Тривають зумовлені загальною атмосферою сусп. і мис-тец. життя спроби втілення на балет. сцені образів сучасності та героїко-рев. тематики, переважно на основі оновл. принципів балет. драми — «Цілина» О. Руданського (Донецьк, 1981, балетмейстер В. Шкілько), «Сонячний камінь» В. Кирейка (Донецьк, 1983, балетмейстери В. Шумейкін та В. Бударін), «Комуніст» В. Губаренка (Одеса, 1985, балетмейстер В. Смирнов-Голованов). З’являються нові жанрово-стильові віхи. Утвердження в балет. театрі героч. епосу знаменує балет «Ольга» Є. Станковича, присвяч. епосу Київ. Русі (1982), а також його «Прометей» (1986; обидва — Київ, балетмейстер А. Шекера), узагальнені хореогр. замальовки «Фрески Софії Київської» та «Володимир Хреститель» В. Кікти (Київ, 1995, балетмейстер Ю. Пузак). Оригінальні комед. жанр, різновиди представляють балети Є. Станковича на сюжети М. Гоголя — фольк-балет «Майська ніч» (Київ, 1989, балетмейстер В. Гаченко) та балет-пастиччіо «Різдвяна ніч» (Київ, 1993, балетмейстер В. Литвинов), лірико-епіч. «Вікінґи» (1999, балетмейстер А. Шекера). Своєрідним драматизмом познач. балет «Натхнення» Л. Дичко, присвяч. нар. художниці К. Білокур (1983, не поставлений), у стилі модерн перетворені гуцул. мотиви в балет. інсталяції за творами Л. Захер-Мазоха «Дон Жуан з Коломиї» О. Козаренка (Львів, 1995, балет «Акверіас», хореограф О. Лань). Низку балетів створили укр. композитори поза межами України: Ф. Якименко, І. Соневицький («Попелюшка», балетмейстер Р. Прийма-Богачевська) та ін.

Базою для розгортання укр. балет. мистецтва є хореогр. трупи опер. театрів у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську (від 1932), Львові (від 1940), Донецьку (від 1944), Муз. театру для дітей та юнацтва (від 1980). Біля витоків укр. муз.-хореогр. творчості стояли балетмейстери Г. Березова, В. Литвиненко, М. Фореггер. Подальшому її піднесенню сприяли постановки В. Вронського, М. Трегубова, І. Ковтунова, М. Заславського, Н. Скорульської, Г. Майорова, В. Смирнова-Голованова, Н. Риженко, у 70–90-х рр. — А. Шекери, В. Шкілько, В. Литвинова, 3. Кавац, Г. Ковтуна, а також лібретисти В. Чаговець, Н. Скорульська, Е. Яворський та ін.

Значну роль у постановці балетів укр. композиторів відіграло художнє оформлення видах майстрів театр. сценографії А. Петрицького, А. Волненка, Ф. Нірода, Є. Лисика, Д. Лідера, Б. Куценка, П. Злочевського, М. Левицької, О. Бурліна, Л. Братченка.

Розмір шрифту

Балетна музика

Рекомендована література

Фотоілюстрації

Інформація про статтю