Балетна музика

БАЛЕ́ТНА МУ́ЗИКА — складова частина синтетичної балетної ви­стави, створена композитором на основі літературного лібрето для втіле­н­ня в хорео­графічних образах. її особл. риси — орієнтація на емоц. характер і моторику танц. рухів, звʼязок зі сценіч. дією. Роз­виток Б. м. повʼяз. з еволюцією муз. мистецтва, насамперед інструмент.-симф. жанрів, з формува­н­ням балет. театру, з утвердже­н­ням балету як самост. виду мистецтва. Перші балетні ви­стави виникли у добу Від­родже­н­ня в Італії та Франції. їхню муз. основу складали народні і придворні танці, що тоді побутували. У творчості видат. композиторів 17–18ст. — Ж.-Б. Люллі (автора комедій-балетів та опер-балетів), Ж.-Ф. Рамо, Г. Персел­ла, Ґ. Генделя, К. Ґлюка — накреслюється процес драматизації Б. м. Окремі балетні твори написали В.-А. Моцарт («Дрібнички») та Л. ван Бетговен («Прометей»). Особл. роз­витку Б. м. досягла в добу романтизму. В той час формуються осн. елементи класич. танц. ви­стави, стабілізується муз.-хореогр. структура балет. твору, виникає поня­т­тя дансантності (танцювальності) музики (чітка ритмічна організація, квадратна побудова фраз, виразна, плавна мелодика). Утверджен­ню романт. напрямку в Б. м. сприяла творчість композиторів А. Адана («Жізель», 1841, «Корсар», 1856), Л. Деліба («Струмок», 1866, «Коп­пелія», 1870, «Сільвія», 1876). Разом з тим окреслилася тенденція до спрощеного ро­зумі­н­ня функції Б. м. як чітко ритмізованого, по­збавленого образної індивідуалізації су­проводу для танцю (твори Ч. Пунї, Л. Мінкуса, Р. Дріґо та ін.).

Якісно новий етап у роз­витку Б. м. ознаменувала творчість П. Чайковського («Лебедине озеро», 1876, «Спляча красуня», 1889, «Лускунчик», 1892), у якій музика стала вирішальним компонентом драматургії балету, на­близилася до симфонічної. І водночас вона від­повід­ала вимогам еволюції класич. танц. мистецтва, що особливо яскраво виявилося у по­становках М. Петіпи. Тенденція симфонізації Б. м. зна­йшла продовже­н­ня в творчості О. Глазунова («Раймонда», 1897). На поч. 20 ст. формується новий стиль балет. мистецтва, що знаменує від­хід від канонізованих дансантних форм, посилену драматизацію муз.-хореогр. образності, за­стосува­н­ня виражал. засобів ім­пресіонізму, екс­пресіонізму, неокласицизму. Чільне значе­н­ня для роз­витку Б. м. мала творчість І. Стравинського («Жар-птиця», 1910, «Петрушка», 1911, «Весна священ­на», 1913). Вагомі здобутки і оновле­н­ня балет. жанру повʼязані з творчими пошуками композиторів М. Равеля, М. де Фалья, Б. Бартока, П. Гіндеміта, А. Онеґ­ґера, С. Прокофʼєва, Д. Шостаковича, А. Хачатуряна.

Укр. Б. м. роз­вивалася на основі досягнень світ. мистецтва. У становлен­ні її самобутніх жанрових і драматург. форм значну роль ві­діграли нац. традиції, закладені в нар. танц. мистецтві — широко роз­по­всюджених побутових танцях (гопак, козачок, коломийка, метелиця), в синкретичних за своєю природою та по­значених елементами танц. дієвості старовин. хороводах (веснянки, гагілки, купальські ігри), т. зв. ілюстрат. (сюжет.) танцях («Шевчик», «Лісоруби», «Бокараші» тощо). Танець і музика, що його су­проводжує, ви­ступають важливим компонентом театраліз. обрядової дії в роз­горнутій драматургії укр. весі­л­ля, у ви­ставах-іграх зимового циклу («Коза», «Меланка»), Викори­ста­н­ня виражал. засобів, властивих балет. мистецтву, трапляється у ви­ступах скоморохів, інтермедіях шкіл. театру, у вертепній драмі.

Зародже­н­ня елементів нац. балет. муз. творчості повʼязане зі становле­н­ням укр. драматургії, появою нар.-побут. опер, оперет, водевілів, мелодрам, де щедро вводилися етногр.-танц. сцени («Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Свата­н­ня на Гончарівці» Г. Квітки-Основʼяненка, «Чорноморський побут» Я. Кухаренка та ін.). Важл. внеском у пере­творе­н­ня нар. танцю в артистичний була діяльність театру корифеїв М. Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського, П. Саксаганського, де до складу труп входили балетні виконавці, а провід­ні актори (напр., М. Садовський) вільно володіли мистецтвом танцю. Муз.-хореогр. номери у пʼєсах М. Кропивницького («Вій», «Невільник», «Пропала грамота», «Зальоти соцького Мусія»), М. Старицького («Ой не ходи, Грицю», «Циганка Аза»), І. Карпенка-Карого («Без­талан­на», «Бондарівна») були важл. засобом змалюва­н­ня нар. побуту й характеристики персонажів. Муз. су­проводом до танцю часто ви­ступає жартівлива пісня в хоровому або сольному виконан­ні. Сприяли роз­виткові Б. м. на нар. основі композитори М. Васильєв, В. Сокальський та ін. Важл. сторінку в утверджен­ні ролі муз.-хореогр. образів як складової частини роз­горнених сценіч. форм вписав своєю творчою діяльністю С. Гулак-Артемовський («Живі картини», «Весільний поїзд у Малоросії», «Картини степового життя циган» (1851), вокал.-хореогр. дивертисмент «Українське весі­л­ля» (1852), танц. сцени з опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1863). Окремі танц. номери, на­ближені до коломи­йок, наявні у творчості зх.-укр. композиторів В. Матюка («Наші поселенці») та І. Воробкевича («Бідна Марта»). Вагоме місце зайняли танці в перших укр. великих операх П. Сокальського («Майська ніч», 1863, «Облога Дубна», 1878). Широкі обрії роз­витку Б. м. на ґрунті опер. форм від­крила творчість М. Лисенка. У ній пред­ставлені найрізноманітніші зразки сценіч. танцю — жанрово-побут., характерного, ілюстрат.-зображального, класич., — зроблено важл. крок для утвердже­н­ня нац. стилю в Б. м. Традиційні для укр. театру танці жанрово-побут. плану введені М. Лисенком у сценічно-етногр. замальовки («Різдвяна ніч», друга дія «Тараса Бульби»), у модифікованому ви­гляді викори­стані для створе­н­ня казково-феєрич. образів («Утоплена», «Зима і весна»), під­силе­н­ня гротеск. характеру образів («Козачок троянців», «Гопак на Олімпі» в опері «Енеїда»). «Танець грацій» з опери «Енеїда» та хореогр. картина «Танок Рожевих і Золотих снів» з опери «Ноктюрн» ре­презентують стиль романтич. Б. м. Зробили свій внесок у роз­виток укр. Б. м. також інші автори муз.-сценіч. творів — А. Вахнянин («Купало»), М. Леонтович («На русалчин Великдень»), К. Стеценко («Свата­н­ня на Гончарівці»), Д. Січинський («Роксолана»). Практичний внесок у становле­н­ня укр. балет. мистецтва зробив В. Верховинець по­становками у 1907–09 на сцені першого стаціонар. укр. театру М. Садовського у Києві («Вечори української хорео­графії», танц. картини в операх М. Лисенка, С. Монюшка, в нар.-побут. оперетах К. Стеценка). Він опрацював також теор. основи муз.-хореогр. творчості, заснованої на професіоналізації нар. танцю («Теорія українського народного танцю», 1919). Таку ж теор. і практ. діяльність пізніше здійснював у США укр. хорео­граф і танцюрист В. Авраменко («Українські національні танці, музика і стрій», 1946).

Одним із найважливіших досягнень укр. мистецтва 20 ст. стало виникне­н­ня нац. балету як самост. муз.-хореогр. жанру. У 2-й пол. 20-х pp. Б. м. за­ймає значне місце у творчих планах укр. композиторів. Спроби написати роз­горнуті балетні партитури робили М. Вериківський («Ягел­ло», «Весняна казка»), П. Козицький («Шкідники», «Вогні великого міста»), А. Рудницький («Дні­прель­стан»). Однак ці твори не були по­ставлені на сцені. У сезоні 1930–31 зʼявляються первістки укр. балет. творчості — багатоактні муз.-хореогр. пʼєси, що на­ближалися до жанру нар. героїч. драми: «Кармань­йола» В. Фемеліді (Одеса, 1930, балет­мейстер М. Мойсєєв), в основу якої покладена тема франц. революції; «Ференджі» Б. Яновського (Харків, 1930, балет­мейстер П. Кретов) на тему нац.-визв. боротьби індусів та «Пан Каньовський» М. Вериківського, де героїч. тематика роз­крита на укр. істор. матеріалі. Широке викори­ста­н­ня у музиці фольклор. елементів ви­значило роль «Пана Каньовського» як першого зразка балету на нац. укр. основі. Спираючись на традиц. засади класич. балету, автори перших укр. муз.-хореогр. творів від­дали водночас данину пошукам нових драматург. форм і засобів, часто запозичених з ін. видів мистецтва (кіно, драм. театру, синтетич. масового дійства).

Подальший роз­виток укр. балет. творчості йшов шляхом утвердже­н­ня як провід­ного типу балет. драми (хореодрами). Виникають її різні жанрові різновиди, напр., комедійний балет «Міщанин із Тоскани» В. Нахабіна (Дні­пропетровськ, 1934, балет­мейстер П. Вірський і М. Болотов). Етапною для формува­н­ня нац. балет, стилю стає «Лілея» К. Данькевича за мотивами Т. Шевченка (Київ, 1940, сценарист В. Чаговець, балет­мейстер Г. Березова). Її муз. партитура заснована на викори­стан­ні оригін. нар. пісен­них зразків. В одному з «Лілеєю» жанрово-стильовому річищі, що спирається на нац. тематику та муз. фольклор, створені балети героїко-епіч. типу: «Маруся Богуславка» А. Свєчникова (Київ, 1951, балет­мейстер С. Сергєєв), «Сопілка Довбуша» Р. Сімовича (не по­ставлений), «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського (Львів, 1951, балет­мейстер М. Трегубов), «Таврія» В. Нахабіна (Харків. 1959, балет­мейстер М. Трегубов), «Від­ьма» В. Кирейка (Львів, 1967, балет­мейстер А. Шекера), «Свіч­чине весі­л­ля» Ю. Знатокова (за однойм. драмою І. Кочерги, Одеса, 1974, балет­мейстер І. Чернишов), комедійні — «Бісова ніч» В. Йориша (Уфа, 1943, балет­мейстер С. Сергєєв), «Сорочинський ярмарок» В. Гомоляки (м. Сталіно, нині Донецьк, 1955, балет­мейстер М. Трегубов). Надмірна орієнтація балету на драм. мистецтво і внаслідок того збідне­н­ня муз.-танц. поетики, зведе­н­ня драматург. функції музики до ролі ілюстратора сценіч. дії та створе­н­ня зручної основи для танц. дивертисментів виявилася в спробах утіле­н­ня на балет. сцені образів рад. дійсності — «Світлана» Д. Клебанова (Москва, 1939, балет­мейстери М. Поспєхін та О. Радунський; Харків, 1947, балет­мейстер П. Йоркін; Львів, 1948, балет­мейстер М. Цейтлін), «Чорне золото» В. Гомоляки (м. Сталіно, 1957, балет­мейстер О. Бердовський, у другій ред. — Київ, 1960, балет­мейстер П. Вірський), «Пісня про дружбу» Ю. Щуровського (Харків, 1961, балет­мейстер І. Ковтунов) та ін.

Значне збагаче­н­ня муз. виражал. засобів, зокрема взятих із фольклор. джерел, повʼязане з виникне­н­ням балетів лірико-психол. плану, в основу яких покладені твори укр. літ-ри. Серед них чільне місце посідає «Лісова пісня» М. Скорульського, створена за однойм. драмою Лесі Українки (Київ, 1946, балет­мейстер С. Сергєєв; у другій ред. — Київ. 1958, балет­мейстер В. Вронський). Для її музики характерні романтична під­несеність, різноманітні драматург. за­стосува­н­ня фольклор. мотивів. На основі цього сюжету написано балет «Лісова пісня» Г. Жуковського (Москва, 1961, балет­мейстери О. Тарасова та О. Лапаурі). В аналог. жанровому річищі психол. драми створені балети «Тіні забутих предків» В. Кирейка за однойм. повістю М. Коцюбинського (Львів, 1960, балет­мейстер Т. Рамонова, друга ред. — Київ, 1963, балет­мейстер Н. Скорульська), «Сойчине крило» А. Кос-Анатольського за однойм. новелою І. Франка (Львів, 1956, балет­мейстер М. Трегубов), «Княгиня Волконська» Ю. Знатокова (Київ, 1966, балет­мейстер В. Вронський) за мотивами поеми М. Некрасова «Російські жінки». Вирізняється симфонізацією муз. партитури, яскравістю оркестр. барв і чіткими порт­рет. замальовками персонажів «Камін­ний господар» В. Губаренка за однойм. драмою Лесі Українки (Київ, 1969, балет­мейстер А. Шекера; ін. ред. — Харків, 1972, балет­мейстер М. Арнаудова; Дні­пропетровськ, 1983, балет­мейстер З. Кавац). Традиційний для романт. мистецтва різновид казково-феєрич. балетів при­множили «Данко» В. Нахабіна (Харків, 1948, балет­мейстер В. Литвиненко), його ж «Весняна казка» (Харків, 1954, балет­мейстер В. Нікітін), «Ро­стислава» Г. Жуковського (Київ, 1955, балет­мейстер В. Вронський). Особливо широке за­стосува­н­ня зна­йшли казк. сюжети (часто проектовані на сучасність) у специф. за своєю драматургією балет. творах для дітей — «Лелеченя» Д. Клебанова (Москва, 1937, балет­мейстери М. Попко, Л. Поспєхін, О. Радунський та ін. числен­ні по­становки), «Кіт у чоботях» В. Гомоляки (Донецьк, 1958, балет­мейстер М. Єфремов; друга ред. — Київ, 1964, балет­мейстер Р. Клявін), «Дюймовочка» Ю. Русинова (Одеса, 1964, балет­мейстер М. Трегубов), «Королівство кривих дзеркал» Ю. Рожавської (Київ, 1965, балет­мейстер Н. Скорульська), «Пів­нічна казка» І. Ковача (Харків, 1977, балет­мейстери В. Гудименко, В. Попов), «Хлопчиш-Кибальчиш» М. Сильванського (Харків, 1982, балет­мейстер І. Якимова; друга ред. — Київ, 1984, балет­мейстер В. Федотов), «Снігова королева» Ж. Колодуб (Донецьк, 1984, балет­мейстер В. Шумейкін), «Пригоди в Смарагдовому місті» О. Яковчука (Київ, 1989, балет­мейстер Г. Ковтун) та ін. Еволюція естет. принципів, посилена увага до метафоричності образів та симфонізації балет. партитур при­звели до виникне­н­ня хореогр. творів узагал.-символіч. змісту — одноактних балетів «Каменярі» М. Скорика за однойм. твором І. Франка (Львів, 1967, балет­мейстер М. Заславський) та «Досвітні вогні» Лесі Дичко за поезіями Лесі Українки (балет­мейстер А. Шекера, Львів, 1967). Були здійснені спроби адаптації укр. балету до іншожанрової музики — «Світанкова поема» на основі фортепіан­них пʼєс В. Косенка (Київ. 1973, автор сценар. та муз. композиції В. Тимофєєв, оркестровка Л. Колодуба, балет­мейстер Г. Ма­йоров), «Балада про матір» на основі симф. сюїти «Партизанські картини» А. Штогаренка (балет­мейстер А. Шекера), «Чарівний сон» на основі музики М. Лисенка до однойм. драми М. Старицького (Київ. 1983, автор сценарної та муз. композиції В. Тимофеев, оркестровка Л. Коло-дуба, балет­мейстер Р. Клявін) та ін. У 30-х рр. хореогр. інтер­претації творів укр. композиторів були здійснені у Львові пред­ставницями камер. танцю модерн Д. Кравців-Ємець (хореогр. картина у візантій. стилі «Ікони» на музику «Хоралу» В. Барвінського), О. Гер­дан-Заклинською («Колискова» і «Метелиця» на музику В. Барвінського, «Дрібушка» на музику Ф. Колес­си), О. Федак-Дагомирецькою (на музику фортепіан. пʼєс для дітей Н. Нижанківського, В. Барвінського) та ін.

Балетна творчість укр. композиторів 70–80-х рр. характеризується знач. роз­шире­н­ням діапазону драматург, форм і лексич. засобів. Тривають зумовлені загальною атмо­сферою сусп. і мис-тец. життя спроби втіле­н­ня на балет. сцені образів сучасності та героїко-рев. тематики, пере­важно на основі оновл. принципів балет. драми — «Цілина» О. Ру­данського (Донецьк, 1981, балет­мейстер В. Шкілько), «Сонячний камінь» В. Кирейка (Донецьк, 1983, балет­мейстери В. Шумейкін та В. Бударін), «Комуніст» В. Губаренка (Одеса, 1985, балет­мейстер В. Смирнов-Голованов). Зʼявляються нові жанрово-стильові віхи. Утвердже­н­ня в балет. театрі героч. епосу знаменує балет «Ольга» Є. Станковича, присвяч. епосу Київ. Русі (1982), а також його «Прометей» (1986; обидва — Київ, балет­мейстер А. Шекера), узагальнені хореогр. замальовки «Фрески Софії Київської» та «Володимир Хреститель» В. Кікти (Київ, 1995, балет­мейстер Ю. Пузак). Оригінальні комед. жанр, різновиди пред­ставляють балети Є. Станковича на сюжети М. Гоголя — фольк-балет «Майська ніч» (Київ, 1989, балет­мейстер В. Гаченко) та балет-пастич­чіо «Різдвяна ніч» (Київ, 1993, балет­мейстер В. Литвинов), лірико-епіч. «Вікінґи» (1999, балет­мейстер А. Шекера). Своєрідним драматизмом по­знач. балет «Натхне­н­ня» Л. Дичко, присвяч. нар. художниці К. Білокур (1983, не по­ставлений), у стилі модерн пере­творені гуцул. мотиви в балет. ін­сталяції за творами Л. Захер-Мазоха «Дон Жуан з Коломиї» О. Козаренка (Львів, 1995, балет «Акверіас», хорео­граф О. Лань). Низку балетів створили укр. композитори поза межами України: Ф. Якименко, І. Соневицький («Попелюшка», балет­мейстер Р. При­йма-Богачевська) та ін.

Базою для роз­горта­н­ня укр. балет. мистецтва є хореогр. трупи опер. театрів у Києві, Харкові, Одесі, Дні­пропетровську (від 1932), Львові (від 1940), Донецьку (від 1944), Муз. театру для дітей та юнацтва (від 1980). Біля витоків укр. муз.-хореогр. творчості стояли балет­мейстери Г. Березова, В. Литвиненко, М. Форег­гер. Подальшому її під­несен­ню сприяли по­становки В. Вронського, М. Трегубова, І. Ковтунова, М. Заславського, Н. Скорульської, Г. Ма­йорова, В. Смирнова-Голованова, Н. Риженко, у 70–90-х рр. — А. Шекери, В. Шкілько, В. Литвинова, 3. Кавац, Г. Ковтуна, а також лібретисти В. Чаговець, Н. Скорульська, Е. Яворський та ін.

Значну роль у по­становці балетів укр. композиторів ві­діграло художнє оформле­н­ня видах майстрів театр. сцено­графії А. Петрицького, А. Волненка, Ф. Нірода, Є. Лисика, Д. Лідера, Б. Куценка, П. Злочевського, М. Левицької, О. Бурліна, Л. Братченка.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю