БАХРУ́ШИН Сергій Володимирович (Бахрушин Сергей Владимирович; 26. 09(08. 10). 1882, Москва — 08. 03. 1950, там само) — російський історик і педагог. Член-кореспондент АН СРСР (1939), дійс. чл. АПН РРФСР (1945). Заслужений діяч науки Узбец. РСР (1943), Сталінська премія (1952). Закін. Моск. університет (учень В. Ключевського та М. Любавського). Від 1909 — приват-доцент, від 1927 — проф. цього Університету, 1908–18 — гласний моск. міськ. Думи, де опікувався шкільною освітою та долею сиріт. Сформований як учений-історик у дореволюційний час, Б. основні свої праці випустив уже за більшов. влади, по­стійно намагаючися при­стосувати їх до марксист.-ленін. трактува­н­ня історії й проявляючи вимушену лояльність до режиму. Однак це не захистило його від пере­слідувань. Заарешт. 1930 за участь у вига­даному чекістами «монархічному заколоті» разом із рос. істориками С. Платоновим, Є. Тарле та ін. Пере­бував на заслан­ні в Семипалатинську 1931–33. Але, не­зважаючи на це, під час кампанії боротьби з космополітизмом від­мовився брати участь у цькуван­ні історика М. Рубінштейна. Автор праць з історії Київ. Русі, Рос. держави 15– 17 ст., Сибіру, України та Білорусі 16–17 ст., Крим. ханства, а також словʼяно­знавства, релігіє­знавства тощо. Був спів­автором під­ручника для ВНЗів «Історія СРСР» (т. 1), пере­клад. українською мовою (2-е вид. — К., 1950), та дослідже­н­ня «История дипломатии» (Москва, 1941, т. 1), в якому написав роз­діл «Дипломатия Киевской Руси».