БАХТІ́Н Михайло Михайлович (Бахтин Михаил Михайлович; 05(17). 11. 1895, м. Орел, Росія — 07. 03. 1975, Москва) — російський філософ, літературо­знавець, мистецтво­знавець та культуролог. Навч. у Вілен. та Одес. г-зіях, Новорос. університеті в Одесі (1913– 14), закін. Петрогр. університет. Як філософ сформувався під впливом Марбур. школи. Як прихильник «строгої науки» Б. протистояв рос. філософії «сріб. віку» (П. Флоренський, С. Булгаков, М. Бердяєв, Л. Шестов). Прагнув створити «первин­ну філософію», вче­н­ня про буття, яке ви­значав як філос. антропологію. Осн. поня­т­тя цієї філософії виразилися у конкрет. роз­робках. Культурологія, металінгвістика, теорія літ-ри, істор. поетика — складові єдиної гуманітар. дисципліни Б., різні грані фундам. про­блеми людського буття. Метою Б. було концептуал. по­єд­на­н­ня поня­т­тя культур. цін­ності з жит­тєвою актуальністю. Б. прагнув подолати однобічність «філософії життя» (А. Берґсон, В. Дільтей, Ф. Ніцше) та «філософії культури» (Г. Рік­керт), подавши їх своєрід. синтез в уявлен­ні про культуру як «живу» цін­ність, повно­знач. частину буття. Культурол. та онтол. вче­н­ня Б. невід­дільне від «естетики словес. творчості» — худож. літ-ри. Філос. твори Б. — «Автор и герой в эстетической деятельности», «К философии действия», — як і ін. його праці, в яких викладено основи морал. філософії, за його життя не були опубліковані. Моно­графія «Про­блемы творчества Достоевского» (Ленин­град, 1929; К., 1994), в якій роз­крито нові принципи естет. освоє­н­ня світу в творчості письмен­ника, об­ґрунтовано теорію поліфонізму його худож. мисле­н­ня, по-справжньому осмислена лише у 2-й пол. 20 ст. У моно­графії «Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренес­санса» (Москва, 1965) на широкому порівнял. матеріалі показано роль нар. мистецтва (зокрема традиції європ. карнавалу) у формуван­ні світ. класики. У праці «Рабле и Гоголь: Искус­ство слова и народная смеховая культура» // «Во­просы литературы и эстетики», Москва, 1975 показав звʼязок повістей М. Гоголя зі зб. «Вечера на хуторе близ Диканьки» та «Миргород» з укр. жи­т­тям, з нар. ярмарк. традицією, роз­крив риси гротеск. реалізму в цих творах. Під­креслював роль мандрів. дяків як творців і роз­по­всюджувачів усної рекреатив. літ-ри в Україні — фацецій, дрібних мовних траве­стій, анекдотів, молитов тощо. Полемічною щодо ідеї О. Шпенґлера про за­мкнутість культур була концепція Б. про діалог культур — культурол. герменевтика. Кожна культура — як окрема особистість, тому між ними повинен існувати своєрід. «діалог», який може тривати навіть упродовж віків. «Мертвих» культур немає, вони «живі» завдяки діалогові, який роз­кривається через культурол. дослідже­н­ня. Філос. та естет. концепції Б. широко за­стосовуються в працях укр. мистецтво- та літературо­знавців, фольклористів. 1996 в Донецьку від­булася наук. конф., присвячена 100-річчю від дня народже­н­ня Б.