Бездуховність

БЕЗДУХО́ВНІСТЬ — роз­лад духовного життя, часткова або повна втрата людиною (су­спільством) духовного життя як цілісної субʼєктної самореалізації. Гол. причина Б. — поруше­н­ня або роз­рив звʼязку зі смисловою тотальністю буття (в її реліг., філос., побут.-жит­тєвому або ін. ро­зумін­ні). Звідси такі ві­домі явища: аморальність, цинізм, від­хід від Бога, отже, «все до­зволено» (тема Ф. Достоєвського); крах світо­гляду та ідеалів (особливо здогматизованих); від­чу­т­тя «паді­н­ня у прірву», дезорієнтація, сумʼя­т­тя; збайдужі­н­ня до життя тощо. Узагальнено: від­мира­н­ня фундам. сподівань і зневіра щодо провід. цін­ностей. У такому разі на перший план часто виходять другорядні або просто дрібʼязк. орієнтири: ситуативно-конʼюнктурні цілі, «ідолопоклонство» щодо збагаче­н­ня або карʼєри, забаганки щодо тілес. вдоволе­н­ня або т. зв. рослин­не скні­н­ня «у напів­сні» (міщанство). Від­хід від смисл. тотальності призводить до без­надії, самоти, знедоленості, непевності в житті. Хибує онтологія часу, що звужується до цейтнотного «тепер». Натомість у просторі «змагальник» приречений на виснажл. гонитву за «фата-морганами», роз­мінює себе на знадливі захопле­н­ня. Таким є стан Б., що виникає внаслідок поруше­н­ня ієрархії цін­ностей, зламу «смислової вертикалі», втрати пер­спективи й осяжної критеріальності. Друга причина Б. — дис­гармонія між «горизонтал.» ділянками субʼєктної самореалізації: етич. поведінкою, теорет. пі­зна­н­ням, матеріал. продуктивізмом, су­спільно-політ. самови­значе­н­ням, ідейно-світо­гляд. пере­кона­н­нями, до­звіл. захопле­н­нями тощо. Пере­вага (гіпо­стазія) одних ділянок над іншими (взагалі-то неминуча) нерідко сягає потворних меж. Однобічність веде до зацикленого прокручува­н­ня сталого набору стереотипів, зрештою до банальностей. Від­сутнє «збовтува­н­ня моделей мозку» (М. Амосов), їхнє «пере­хресне запиле­н­ня», «мутагенез», тобто творчість. Вʼязень соц.-профес. партикулярності нидіє в «сіризні буднів», у ре­продукт. одноманітності, страждає від неповноти свого буття, йому бракує «свіжого повітря», «вітамінів для психіки» тощо. Нудьга гальмує час (одне й те саме, аж до зупинки «вічного тепер»), про­стір набуває тісної камерності, типу «зони». Таким є стан Б. внаслідок обмеженості та збідні­н­ня змісту життя. Обидві причини Б. призводять до від­чу­т­тя без­цільності, без­глуздості, без­думності, без­барвності існува­н­ня, що втратило сенс, до різнобіч. анемії — у варіантах: байдужого паніронізму, знечулої агресивності, монолог. активізму, заляканої пасивності, самотнього аутизму тощо. По­глибле­н­ня Б. веде до того, що життя починає саме себе руйнувати — шляхом самогубства, кримінал. поведінки або на­громадже­н­ня ворожості (як правило, компенсаторної), а далі — до конфліктів (різного рівня) і «війн». На Б. можуть хворіти й колективні субʼєкти, зокрема нації. Так, рад. Україна була силоміць атеїзована, знедуховлене нац. життя животіло конʼюнктурою пʼятирічок, ритуал. славослівʼям, тому воно стало на шлях самознище­н­ня — як у пер­спективі (комунізм без націй), так і поточно (зросійще­н­ня людності, вигубле­н­ня; де­градація інтелігенції). Б. і суцільно фальш. «парад позірностей» комуніст. імперії при­звели до її саморуйнації. Здобу­т­тя Україною незалежності — шлях до духов. під­несе­н­ня, реабілітації та ревальвації нац. ідеї, санкціонованої до життя тотальністю істор. спів­бу­т­тя «мертвих, живих і ненарождених». На жаль, і досі укр. ідею часом редукують і профанують, під­порядковуючи політ. тимчасовості, й тим накидають нації Б. На індивід. рівні в сучас. Україні спо­стерігаємо типову для криз.-пере­хід. періодів зневіру щодо «високих ідей» і мас. меркантилізм, тобто Б. Водночас від­бувається зро­ста­н­ня авторитету релігії, пошук смисложит­тєвих орієнтацій у якнайширшому діапазоні вибору, оновле­н­ня духов. еліти, спроможної протистояти Б. Гарант подола­н­ня соц. Б. — творча особистість, яка прагне увічнитися в культурі, тобто по­єд­нує тотал. спрямува­н­ня і конкретне втіле­н­ня.

Завантажити статтю