Безробіття

БЕЗРОБІ́ТТЯ — неможливість здійснювати всіма охочими праце­здатними людьми свою здатність до праці. Про­блеми Б. традиційно посідають одне з центр, місць в екон. теорії, починаючи ще від робіт Т. Мальтуса, який пояснював наявність хронічного Б. тим, що темпи зро­ста­н­ня насел. (а від­повід­но й пропозиції робочої сили) є вищими за темпи зро­ста­н­ня обсягів виробництва, які ви­значають попит на робочу силу. Важливе місце про­блеми Б. посідають у т. зв. класич. теорії (А. Маршалл, А. Піґу та ін.), які повʼязують наявність Б. тільки з недосконалістю механізмів ринк. саморегулюва­н­ня. Кейнсіанська теорія бачить шляхи зниже­н­ня Б. тільки в актив. втручан­ні держави в економіку. Теорія адаптив. очікувань (М. Фрідмен) заперечує принципову можливість від­сутності Б. в су­спільстві. Теорія економіки пропозиції стверджує, що осн. напрямом боротьби з Б. є зниже­н­ня податк. тягаря і створе­н­ня сприятл. інвестиц. клімату. Гол. причинами Б. сучасна макроекон. теорія вважає такі: циклічність екон. роз­витку (на стадії спаду неминуче від­бувається скороче­н­ня виробництва й від­повід­не зменше­н­ня потреби в робочій силі, що є без­посеред. чин­ником Б.); структурні зруше­н­ня (не лише між­галузеві, а й секторальні, внутрішньогалузеві й регіональні); наук.-технол. про­грес і впровадже­н­ня нових технологій, що скорочують витрати живої праці; якісна невід­повід­ність пропозиції робочої сили потребі в ній; рух робочої сили (профес., соц., регіон.).

Поміж усіма макроекон. про­блемами Б. є такою, що без­посередньо по­значається на людях, які Б. охоплені. Втрата роботи для більшості людей — це не лише втрата гол. джерела доходів, а й психол. травма. Водночас Б. має вагомі наслідки й для су­спільства в цілому: необхідність екон. утрима­н­ня певної кількості людей, що не роблять від­повід. внеску до валового продукту; зро­ста­н­ня демоекон. навантаже­н­ня на робочу силу (рівень демоекон. навантаже­н­ня вимірюється спів­від­ноше­н­ням нетрудо­актив. або непраце­здатних і, від­повід­но, трудо­актив. або праце­здатних контингентів), причому за рахунок насел. праце­здатного віку, чиї потреби значно пере­вищують аналог. потреби дітей або осіб похилого віку; сут­тєву соц. напругу, зумовлену існува­н­ням у су­спільстві маргінал. груп населе­н­ня (їхній склад поповнюють насамперед без­робітні). Практично всі сут­тєві соц. конфлікти, що спо­стерігаються протягом 20 ст. так чи інакше повʼязані з Б. Досить згадати причини приходу до влади Б. Мус­соліні та соц. тло, на якому пере­міг на поч. 30-х рр. А. Гітлер, негритянські заворуше­н­ня на Пд. США на­прикінці 80-х рр. Усе це дає до­статньо під­став для того, щоб уряд будь-якої країни прагнув запобігти Б. чи принаймні домогтися його скороче­н­ня.

Природне Б. Функціонува­н­ня ринк. екон. системи, що спирається на принципи вільного вибору і носіїв (власників) робочої сили, і її споживачів, як свідчить аналіз, виявляється най­ефективнішим за умов існува­н­ня певного резерву трудо­актив. населе­н­ня. Мас­штаби такого резерву ви­значаються конкретними екон. й соц.-демогр. особливостями регіону. Але штучна під­тримка високого, економічно невиправ­даного рівня зайнятості неминуче су­проводжується низькою ефективністю виробництва, інфляцією попиту тощо. Навпаки, надмірно високий рівень Б. посилює екон. роз­шарува­н­ня су­спільства, зубожі­н­ня окремих груп насел., тиск на держ. бюджет, викликаний необхідністю забезпече­н­ня немаєтних, нарешті, практично неминучі соц. конфлікти. Резерв робочої сили, що забезпечує можливість швидкого між­регіон. й між­галуз. пере­розподілу робочої сили від­повід­но до коливань попиту і зумовлених ним коливань попиту виробництва на робочу силу, є природним Б. Природне Б. складається з фрикційного, повʼязаного зі зміною місця роботи, й ін­ституційного, що породжується системою організації ринку праці, насамперед правовою системою. Існува­н­ня фрикційного Б. повʼязане з тим, що встановле­н­ня рівноваги між пропозицією робочої сили й попитом на неї, зокрема пошук робочого місця, яке від­повід­ає бажан­ню без­робітного, потребує певного часу й зусиль. І що більше роз­різняються вакантні робочі місця за своїми умовами, платнею тощо, то більше різноманіт. варіантів вибору по­стає перед пошукувачем роботи й довшим (за ін. рівних умов) буде час пошуку. Крім того, фрикційне Б. від­дзеркалює мобільність робочої сили. Можна сказати, що фрикційне Б. є Б. руху. Гол. ознакою фрикційного Б. є його коротко­строковість: за­звичай тривалість фрикційного Б. не пере­вищує 4–5 тижнів. У США, напр., на­прикінці 80-х рр., коли заг. рівень Б. становив 5,5–6,5 % (бл. 7 млн осіб), прибл. половина була без роботи менш як 5 тижнів. В Україні у 2000–01 лише 3 % без­робітних не мали роботи менш як 1 місяць. Високий рівень фрикційного Б., як правило, не призводить до зубожі­н­ня охоплених ним і, від­повід­но до сут­тєвої соц. напруги в су­спільстві, не викликає необхідності змінювати звичай. спосіб життя. Фрикційне Б. є ознакою динамічності ринку праці, від­биває швидкі зруше­н­ня як у попиті на робочу силу (насамперед, якісні), так і в її пропозиції. Ін­ституційне Б. без­посередньо повʼязане з держ. політикою ринку праці, зайнятості, з системою оподаткува­н­ня, гарантованим мінімумом оплати праці, системою соц. забезпече­н­ня без­робітних, зокрема роз­мірами й порядком на­да­н­ня допомоги за Б., по­інформованістю насел. щодо наявних вакансій і можливостей. Можна вважати, що ін­ституційне Б. стрімко зро­стає з пошире­н­ням соц. компоненту в ринк. екон. системі. За­провадже­н­ня системи соц. захисту без­робітних, на­да­н­ня їм досить при­стойної допомоги протягом тривалого часу сприяють тому, що певна кількість пошукувачів не погоджується на будь-яке місце роботи, а чекає того, що максимально від­повід­ає його на­становлен­ню. На­прикінці періоду, протягом якого без­робітні мають право на допомогу за Б., спо­стерігається помітне зро­ста­н­ня коефіцієнта праце­влаштува­н­ня, оскільки більшість вимушено погоджується на за­пропоновану їм роботу.

Природна норма Б. Цілком ясно, що природне Б. ви­значається кон­струкцією сучас. ринку робочої сили, регулюється його механізмами. М. Фрідмен, що заклав під­валини аналізу природного Б., ототожнював його норму з таким «рівнем Б., що є сумісним з реальними природними умовами функціонува­н­ня ринку праці». Сучасна теорія зайнятості й ринку праці серед осн. постулатів при­ймає норму природного Б. для країн Зх. Європи на рівні 4–5 %, Пн. Америки — 6,5–7 %. Для України, з її високим рівнем мобільності робочої сили й від­сутністю ринку житла, норма природного Б., ймовірно, може бути прийнята на рівні 3,5–4 %.

Вимушене Б. На від­міну від природного Б., що, як правило, є певною мірою добровільним і не призводить до сут­тєвих негатив. наслідків, вимушене є довготривалим і вимагає часткових або повних змін способу життя. У складі вимушеного Б. роз­різняють технологічне, структурне й регіональне. Технологічне Б. формується в результаті за­провадже­н­ня нових технологій, гол. чином на тих виробництвах, де заміна працівника машиною найбільш вигідна. Однак за­провадже­н­ня нових технологій не лише скорочує зайнятість, а й створює нові робочі місця. Так, нині в США на кожні 160 тис. скорочених робочих місць припадає бл. 140 тис. знову створених. Структурне Б. виникає в разі мас­штаб. структур. зрушень в економіці, швидкої зміни в структурі потреб у робочій силі. З огляду на неминучість цих процесів низка дослідників зводить і технологічне, й структурне Б. до природного. Структурне Б. на практиці проявляється в якісній невід­повід­ності між попитом на робочу силу та її пропозицією незалежно від спів­від­ноше­н­ня суто кількісних параметрів. Це призводить до принципово різних рівнів Б. серед різних соціодемогр. і профес. груп. Так, якщо 1988 серед. рівень Б. в США дорівнював 5,5 %, то серед шахтарів він був значно вищим — 7,4 %. Хоча структурне Б. по­стійно присутнє в динаміці економіки, соціально воно є досить хворобливим. Його роз­виток примушує великі соц., профес. групи (практично повністю) змінювати спосіб життя, часто й місце прожива­н­ня. Тому офіц. гарантії потерпілим від структурного Б. звичайно є одним із центр. компонентів держ. політики зайнятості. Так, у Великій Британії поряд зі службою зайнятості для всього насел. існує спец. держ. служба, спрямована тільки на шахтарів. Здійснюються спроби надавати дієву допомогу цим групам саме в праце­влаштуван­ні на основі їх пере­на­вча­н­ня, створе­н­ня для них нових робочих місць, виплати дотацій працедавцям за їх праце­влаштува­н­ня тощо. Регіональне Б. зумовлене пере­важно концентрацією в окремих територ. одиницях тих галузей економіки, яким притаман­не найбільше скороче­н­ня потреб у робочій силі. Найчастіше потерпають від регіонального Б. регіони (окремі територ. одиниці) з монофункціональною структурою економіки.

Циклічне Б. Окремим видом Б., який без­посередньо повʼязаний із заг. екон. ситуацією, з обсягом виробництва й від­повід. попитом на робочу силу, є циклічне Б. Характерною його ознакою є формува­н­ня на фазах екон. спаду: макс. рівень припадає на нижчу точку спаду економіки й по­ступово знижується на фазах екон. зро­ста­н­ня.

Критичний рівень Б. Якщо Б. в країні за­грожує соц. кризою (вибухом), вважається, що воно досягло критич. рівня. Ви­значається цей рівень (інколи його називають порогом) дією цілої низки чин­ників, а саме: заг. чисельністю без­робітних; чисельністю без­робітних протягом тривалого часу; наявністю чи від­сутністю у без­робітних ін. джерел доходу або власності; рівнем ефективності системи соц. захисту без­робітних; наявністю політ. каталізатора; особливостями соціопсихол. клімату в су­спільстві. Зро­зуміло, що чим більша чисельність насел. не має роботи (особливо протягом тривалого періоду), тим нижчим є критич. поріг, тобто тим нижчий рівень Б. су­спільство може пере­жити без соц. катаклізмів. Знач. мірою під­вищують цей поріг наявність ін. джерел доходу або будь-яка власність. Враховуючи це, уряд, напр. Великої Британії, прагнучи зупинити формува­н­ня критич. рівня Б. внаслідок стрімкого скороче­н­ня зайнятості шахтарів, удався до на­да­н­ня їм земел. ділянок і кредитів для від­кри­т­тя власної справи. Не викликає сумніву, що можливість одержа­н­ня до­статньої за роз­міром допомоги (за Б. або після закінче­н­ня строку — за бідністю), сприяє помʼякшен­ню гостроти про­блем Б. й від­повід­но під­вищен­ню критич. порога. Особливо важл. роль ві­ді­грає політ. каталізатор, тобто наявність певної політ. сили, здатної обʼ­єд­нати без­робітних та ініціювати їхні активні дії. В історії такі сили ві­домі. Зокрема, саме на хвилі масового Б. при­йшли до влади нацисти в Німеч­чині. Соціопсихол. на­станови є тим тлом, на якому формується критич. поріг: су­спільство, якому притаман­ні високі орієнтації на чиюсь допомогу (влади, адміністрації під­приємства тощо) — т. зв. патерналізм, низька мобільність робочої сили і яке принципово не спри­ймає від­критого майнового роз­шарува­н­ня, ймовірно, має від­носно низький критич. поріг. Найвищий ві­домий в історії рівень Б., пере­житий країною без видимого соц. напруже­н­ня, це — 28 % без­робітних в Іспанії на­прикінці 80-х рр. Звичайно, можна роз­раховувати на гострішу ситуацію: потенційно небезпечним є рівень Б. в 18–20 %. Що ж до України, то, виходячи з реал. ситуації на ринку праці, пошире­н­ня зайнятості на земел. ділянках та ін. нерегламентованих форм трудової активності, обмеженого соц. захисту без­робітних тощо, можна роз­раховувати на критич. поріг на рівні 16–18%.

За­стійне Б. є особливо небезпечним, якщо триває довго. За результатами досліджень амер. соціологів, після річного Б. людина практично не може адаптуватися до нормальної трудової діяльності, навіть якщо вдається зна­йти робоче місце. Щодо молоді, то цей період зменшується вдвоє. Від­повід­но між­нар. статистика звертає увагу не тільки на заг. рівень Б., а й виділяє тих, хто довго не має роботи: понад 6 місяців (т. зв. тривале Б.) і понад 12 місяців (за­стійне Б.). В Україні, за даними 2001, 75,8 % без­робітних не мали роботи понад 6 місяців, із них 50,5 % — понад рік.

Повне і часткове Б. З позицій окремого індивіда, Б. є повним у тому випадку, коли людина взагалі не має роботи й заробітків, а частковим — тоді, коли вона працює частину робочого періоду, одержуючи від­повід­но лише частину заробітку. В укр. законодавстві поки що немає норми «часткове Б.», але ві­домо, що в умовах вимушеної неповної зайнятості протягом 2001 працювало 1716 тис. осіб (13,3 % усіх зайнятих в економіці), ще 935 тис. (7,2 % усіх зайнятих) пере­бували у від­пустках без оплати. Осн. показниками, що характеризують Б., є заг. чисельність без­робітних, тривалість Б., питома вага без­робітних менш як місяць у загальній їх чисельності, питома вага без­робітних більш як рік у загальній їх чисельності, рівень і структура Б. У 2001 заг. чисельність без­робітних становила в Україні 2516,9 тис. осіб, а 2002 — 1008,1 тис. осіб праце­здатного насел. Середня тривалість Б. 2001 дорівнювала 10-ти місяцям. Жінки становлять 64 % зареєстрованих без­робітних, молодь (до 28 р.) — 25,6 %.

Літ.: Лившиц А. Я. Введение в рыночную экономику. Москва, 1992; Современ­ные международные рекомендации по статистике труда. Москва, 1994; Пигу А. Экономическая теория благосо­стояния / Пер. с англ. Москва, 1995; Лібанова Е. М. Ринок праці: соціально-демо­графічні аспекти. К., 1996; Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. Соціальна політика. K., 1997; Key Indicators of the Labour Market. Geneva, 1999.

Е. M. Лібанова

Завантажити статтю