Бжезинський Збіґнев

БЖЕЗИ́НСЬКИЙ Збіґнев (Brzeziński Zbigniew; 28. 03. 1928, Варшава — 27. 05. 2017, Вашинґтон) — державний і політичний діяч США, вчений-політолог. Доктор філософії (1953). Ордени «За заслуги» 1-го ступеня (1996), князя Ярослава Мудрого 3-го ступеня (2008). Польс. орден Білого Орла (1995), Чес. орден Масарика 1-го ступеня (1998), Литов. орден Ґедимінаса 2-го ступеня (1998). Син польс. дипломата, який прибув до Канади 1938. Закін. Макгілс. і Гарвард. університети. У 1966–68 — чл. ради політ. планува­н­ня Держ. департаменту США; 1977–81 — радник президента США з нац. без­пеки та Центру стратег. і між­нар. студій, проф. амер. закордон. політики Школи вищих між­нар. студій Університету Дж. Гопкінса у Вашингтоні; 1985 — чл. комісії Ради нац. без­пеки і МО США з питань єдиної довго­строк. стратегії; 1987–89 — чл. президент. комісії з питань між­нар. роз­відув. діяльності США. Автор книжок, що містять між­нар.-теор. та геостратег. оцінки ситуації в світі, серед них найві­доміші — «Between Two Ages» («Між двома епохами», 1970), «Power and Рrіnсірlе» («Сила і принцип», 1983), «Game РІаn» («План гри», 1986). У своїх дослідж. роз­глядав корін­ні геостратег. пита­н­ня сучасності і майбутнього: причини паді­н­ня тоталітар. систем у 20 ст., зокрема рад. імперії, глобал. процеси політ. пробудже­н­ня людства, формува­н­ня однополюс. світу і роль США як єдиної над­держави, виклики і за­грози 21 ст. Б. — тонкий аналітик і про­гнозист, мав знач. вплив на політ. еліту США. Прихильник незалежності України. Засн. і спів­голова Амер.-укр. консультатив. ради (АУКР), до якої входять такі авторитетні політики США, як Г. Кіс­сінджер, Ф. Карлуч­чі. АУКР ві­діграла значну роль у налагоджен­ні стратег. партнерства між США і Україною. Б. по­стійно звертався до укр. тематики у своїх ви­ступах, ста­т­тях, книжках, послідовно ви­ступав на під­тримку держ. суверенітету і територ. цілісності України, під­тримував політику ринк. реформ та інтеграцію України в Європу. 1992 він так сформулював своє кредо щодо України: «Незалежна Україна повністю змінює геополітичну карту Європи. Її [України] поява є однією з трьох найбільших геополітичних подій у 20 ст. Перша — роз­вал у 1918 Австро-Угорської імперії, друга — поділ Європи в 1945 на два блоки. Виникне­н­ня незалежної України може роз­глядатися третьою подією, оскільки це означає кінець імперської Росії. Руйнуючи російську імперію, незалежна Україна створює можливість для Росії стати демократичною європейською країною. Таким чином, українська незалежність є чин­ником, сприятливим для Росії. Незалежність України не є антиросійською. Навпаки, це, без сумніву, явище проросійське, оскільки, зберігаючи російську імперію, російський народ житиме в злиден­ній, диктаторській державі. Народже­н­ня незалежної України, інакше кажучи, є не лише важливою геополітичною, а й філософською подією». Б. не раз від­відував Україну (Київ, Харків, Дні­пропетровськ), зу­стрічався з вищим керівництвом, провід. політ. укр. діячами, ви­ступав на публ. форумах, зокрема при вручен­ні йому премії Фундації Антоновичів (1991). Крім України, у колі зацікавлень Б. пере­бувала Росія, якій він пророкував можливий роз­пад на три держави-регіони. В остан­ні роки свого життя Б. активно ви­вчав ситуацію в р-ні Ка­спій. моря, повʼязану з від­кри­т­тям великих покладів нафти і зі­ткне­н­ням інтересів багатьох країн.

Завантажити статтю