Биченкова Інна Валентинівна

БИЧЕНКО́ВА Інна Валентинівна (05. 06. 1941, Київ) — художник театру й кіно, живописець, графік. Заслужений художник України (2003). Член НСТДУ(1971), НСХУ(1976), НСКінУ (1989). Закін. Київський художній інститут (1967; майстерня М. Духновського). 1967–69 — художник-постановник Укр. студії телебачення; 1969–82 — гол. художник Навч. театру-студії при Київ. інституті театр. мистецтва; 1970–87 — в. о. доцент кафедри композиції, 1982–87 — керівник театр. відділення Київ. худож. інституту; від 1983 — художник-постановник Нац. кіностудії худож. фільмів ім. О. Довженка. Від 1966 — учасниця всесоюз., респ. та міських худож. виставок і показів сценографії. Персон. виставки у Києві (1979, 1981, 1984, 1996) та м. Чорнобиль Київ. обл. (нині в зоні відчуження, 1989). Оформила вистави: «Вестсайдська історія» Ф. Лоу (1972), «Євгеній Онєгін» П. Чайковського (1973), «Ромео і Джульєтта» (1976) В. Шекспіра, «Їх четверо» Г. Запольської (1978, диплом Всесоюз. фестивалю польс. драматургії), «Наталка Полтавка» І. Котляревського (1989); кінофільми: «Капітан Фракас» (1984, реж. В. Савельєв), «Автопортрет невідомого» (1988, реж. В. Криштофович), «Дорога нікуди» (1991, реж. О. Муратов), «Гетьманські клейноди» (1993, реж. Л. Осика; премія 2-го Міжнар. фестивалю слов’ян. фільмів у Югославії, диплом кіноцентру «Русский фильм»), «Чорна рада» (1999, реж. М. Засєєв), «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001, реж. Ю. Іллєнко). Красу довкілля і парадокси життя Б. намагається подати в гармонії, складні образи реалізує реаліст. засобами.

Тв.: графіка — «Театральні натюрморти» (1979–82), «Народження образу» (1979), «Ілюзія» (1981), «Кожний вечір» (1982); серії — «Життя провінції» (1980–83), «Осінні мотиви» (1995–96), «Замріяні натюрморти» (1996–98), «Незабутнє минуле» (1999).

Літ.: Карклінь Г. Моя професія — моє покликання // УТ. 1978. № 5; Черненко С. Жива міміка речей // Кіно-Театр. 1998. № 2.

З. В. Кучеренко

Основні твори

графіка — «Театральні натюрморти» (1979–82), «Народження образу» (1979), «Ілюзія» (1981), «Кожний вечір» (1982); серії — «Життя провінції» (1980–83), «Осінні мотиви» (1995–96), «Замріяні натюрморти» (1996–98), «Незабутнє минуле» (1999).

Рекомендована література

1. Карклінь Г. Моя професія — моє покликання // УТ. 1978. № 5;
   Google ScholarInternet
2. Черненко С. Жива міміка речей // Кіно-Театр. 1998. № 2.
   Google ScholarInternet

Фотоілюстрації

завантажити статтю