Абревіація
АБРЕВІА́ЦІЯ (лат. abbreviatio — скорочення) — один зі способів словотворення. Розвинувся у 20 ст. А.– об’єднання скорочених основ (постійний представник — постпред), скорочених і повних основ (головний лікар — головлікар), а також творення простого похідного слова шляхом довільного скорочення твірної одиниці (магнітофон — маг). В укр. мові, як і в ін. слов’янських, А. характерна здебільшого для іменників і рідко використовується у прикметниках (культпросвітній, санепідеміологічний). Унаслідок А. виникає складноскорочене похідне слово — абревіатура, що здебільшого буває еквівалентною словосполученню, яке її мотивує: «медичне обслуговування — медобслуговування». За морфемною будовою абревіатури бувають подільними і неподільними. У перших чітко виділяють усі частини, які можуть сполучатися з ін. словами чи морфемами. До таких в укр. мові належать, напр., слова з елементами вет-, військ-, мат-, мед-, політ- у першій позиції (медогляд, медперсонал, медпрацівник, медпункт, медсанбат, медсестра) чи -кор, -ком, -орг, -пред у другій (повпред, торгпред). До морфемно неподільних належать буквені та звукові абревіатури. Складники абревіатур визначають їхні види. Літерні (ініціальні) абревіатури складаються з початк. літер (РУХ, ООН, НАНУ), звукові — з початк. звуків (загс), складові — з початк. складів кожного слова словосполучення (штабарм). Існують мішані абревіатури, в яких поєднані початк. частина першого слова і ціле друге (райрада), початок першого слова та кінець останнього (рація — від [ра(діо) (стан)ція]). Поділ абревіатур на складники якісно інший, ніж у нескорочених одиниць. У їхній будові виділяють своєрідні аброморфеми, межі яких не збігаються зі звичними співвідносними за формою морфемами (-ком: виконком, міськвиконком і комітет). Подібно до ін. морфем аброморфеми наділені значенням. Повторюються у багатьох словах і в сполученні з різними основами (військкор, військлікар, військмор, військспец, військтехнік), отож, вони є активними словотвір. формантами. Від 60-х рр. 20 ст. у А. спостерігається посилення тенденції до створення абревіатур, зовні схожих на звичні слова: бер, валокордин, газотрон. Їх називають акронімами. Слова цього типу особливо поширені в наук. мові, де їх вживають як терміни: аероторія, акваторія, лавсан, мелан, поропласти. При творенні акронімів свідомо прагнуть уподібнити їх до милозвучності звичних нескорочених слів мови, іноді ігноруючи навіть повну омонімію, напр.: АМУР (автоматична машина упр. та регулювання), ДІД (двофазовий індукційний двигун), МАРС (машина автоматич. реєстрації і сигналізації), БОР (батарея оптичної розвідки). У сучас. укр. мові активізувався процес скорочення слів за абревіатур. способом, тобто не на морфемному шві, що притаманне розмов. стилю: неформали (представники неформал. організацій), рок (рок-н-ролл), фанати (фанатики) і т. ін. Абревіатури об’єднуються у великі темат. групи: назви країн (ПНР — Польська Народна Республіка), партій (УРП — Українська республіканська партія), організацій (ЄС — Європейський Союз), установ (СБУ — Служба безпеки України), машин і приладів (ГАЗ — Горьковський автомобільний завод, ЕОМ — електронно-обчислювальна машина, зем-снаряд). Вони стають твірними для багатьох похідних слів, серед яких переважають іменники — назви осіб (метробудівець, фізкультурник) і відносні при- кметники (медсанбатівський, профкомівський). Абревіатури активно поповнюються запозиченнями (алгол, кобол). Багато з них є термінами: байт, варикап, вариконд, салол.
Рекомендована література
- Тронь К. Л. Із спостережень над структурними типами абревіатур української мови 20–30-х років // Питання словотвору східнослов’янських мов. К., 1969;
- Сердюк М. Г. Відабревіатурні похідні в українській мові // Там само;
- Його ж. Абревіатури і співвідносні з ними слова та словосполучення // Укр. мовознавство. 1981. Вип. 9;
- Бойченко Л. М. Структурно-семантичні типи абревіатур і діапазон їх дериваційної активності в сучасній українській мові // Мовознавство. 1982. № 5;
- Клименко Н. Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К., 1984.