Авантюрний роман
АВАНТЮ́РНИЙ РОМА́Н — значний за обсягом (як правило) прозовий твір, що має динамічний сюжет, насичений гострими драматичними ситуаціями та пригодами і не несе моралізаторського чи повчального навантаження. Формування жанру А. р. логічно вплітається у середньовіч. процес формування роману з окремих новел («Давні новели для великого посту», «Декамерон» Дж. Бокаччо, «Гептамерон» М. Наварської). Одним із перших прикладів А. р. є роман 12 ст. «Iсенгрінус» Нівардуса, що відзначається екстенсив. побудовою сюжету і розпадається на серію слабо пов’яз. між собою пригодниц. оповідань. Процес формування А. р. відобразив процес становлення нового сусп. прошарку — середньовіч. міщанства, його світогляд. позицій, поглядів на життя, життєвих цінностей та орієнтирів. Саме в цьому соц. середовищі й витворюється жанр А. р. У центрі сюжету — герой, на долю якого випадають різні неймовірні пригоди, покликані заінтригувати та розвеселити читача хитромудрим умінням виплутатись із неймовір. ситуацій. Потрапляючи у випадкові зовн. авантюри (любовні пригоди, зустрічі з розбійниками, раптова кар’єра, афера з грішми і т. ін.), герой, завдяки вродженим індивід. позитив. якостям, знаходить вихід із склад. ситуації. При цьому не має значення його психол. мотивація та соц.-побут. характеристика. Побут. ситуації, що трапляються на шляху героя, відповідають смакам середньовіч. міщанина з його схильністю до зрозумілої простоти, сороміц. жарту, грубуватого гумору та природ. життєвої мудрості, що протиставляються церемоніал. етикетові панів. верхівки, посилюючись іроніч. ставленням до неї. Для А. р. характерна велика кількість побут. натураліст. деталей, життєстверд. оптимізм та обов’язкова присутність сатир. елементу. В жанрі А. р. середньовічне міщанство виявило своє зацікавлення долею індивіда, його боротьбою тільки за своє місце під сонцем. Яскравими прикладами А. р. є іспан. роман «Ласарільйо з Гермеса» (16 ст.) та «Жіль Блаз» (1-а пол. 18 ст.) франц. письменника Лесажа. Близькими до жанру А. р. є рицар., шахрай., пікареск. та крутій. романи. Особливо споріднені жанри авантюр. і рицар. роману, які часто різняться лише соц. статусом гол. героя, що пов’язане з поширенням у добу середньовіччя авантюр’єрів — найманих військ. дружин. Поєднання цих жанрів знаходимо, зокрема, у авантюрно-рицар. романі А. де ла Саля «Історія і цікава хроніка маленького Жана де Сентре» (1459). В епоху Просвітництва жанр А. р. розвивали письменники-реалісти Д. Дефо та Дж. Свіфт, романтик В. Скотт, сентименталісти Ж.-Ж. Руссо та Л. Стерн. В укр. літ. традиції жанр А. р. розвивався повільно — окремі його елементи зустрічаються у сценах з нар. життя в літописах чи інтермедіях, що були покликані виконувати розваж. функцію між актами вистави чи викладу істор. подій. За умов бездерж. статусу України і тиску польс., а згодом і рос. культур, міщанство, у масі своїй позбавлене прагнення до обстоювання несформованого нац. інтересу, цілком вдовольнялося польсько- і російськомов. творами та перекладами А. р. Оскільки твори переписувалися переважно в монастирях і авантюрні сюжети при цьому випускалися, то маємо не так багато прикладів А. р. на укр. ґрунті. На зламі 15–16 ст. на укр. землях стає відомим перекл. «Повісті про Бово». Як зазначає М. Грушевський, цей твір пн.-франц. походження, транзитом через Британію, Італію та Сербію поширився і в Україні. Дія роману відбувається на тлі пригод хрестоносців. О. Веселовський вказує на значну подібність цієї популяр. повісті з казк. та билин. традиціями, яким властивий здоровий нар. авантюризм. У пізніші часи елементи А. р. присутні в багатьох жанрах укр. письменства, особливо в гуморист. віршов. оповіданнях («Пекельний Марко», «Вірш про Кирика») та інтермедіях 2-ї пол. 17–18 ст. Подальший розвиток прози відбувався у руслі мораліст. побут. повісті та оповідання. У літ. традиції Рос. імперії жанр А. р. розвивався й далі, що засвідчила поява «Пригожої поварихи» М. Чулкова. На межі 18–19 ст. маємо широкий пласт російськомов. мораліст. романів-пригод (О. Ізмайлов, В. Нарєжний). Закономірним підсумком цього процесу стала поява справж. роману нового типу з виразним авантюрно-пікареск. сюжетом — «Мертві душі» М. Гоголя. Так само має виразні авантюрні елементи й сюжет його «Ревізора». Ознаки авантюр. і пригодн. роману притаманні «Енеїді» І. Котляревського, яку, щоправда, під цим кутом зору ніхто не дослідж., наголошуючи переважно на її травестійності та етнографізмі. Першим україномов. А. р. можна вважати «Пана Халявського» (1840) Г. Квітки-Основ’яненка, тривалий час однобічно трактованого лише в сатирично-викрив. дусі. Елементи А. р. зустрічаємо і в його п’єсі «Шельменко-денщик». У 20 ст. укр. література не мала таких блискучих зразків А. р., як «Дванадцять стільців» та «Золоте теля» І. Ільфа і Є. Петрова, однак якби такий твір, як «Поклади золота» В. Винниченка, не запізнився з виходом на 60 років (написаний 1926–27; виданий 1988), невідомо, якою була б доля та популярність цього А. р. з вираз. ознаками соц. детективу. З певними застереженнями до жанру А. р. в укр. літературі 20 ст. можна віднести «На той бік» та «Записки кирпатого Мефістофеля» В. Винниченка, «І один у полі воїн» Ю. Дольд-Михайлика, «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки Альчести у Слобожанську Швейцарію» М. Йогансена і навіть автобіографічні «Тигролови» І. Багряного. Присутні елементи А. р. і в більш поширеній в Україні літературі пригодн. жанру. З творів останніх років 20 ст. виразні елементи А. р. є в «Рекреаціях» та «Московіаді» Ю. Андруховича, «Ключі» В. Шкляра. Незначна кількість А. р. в укр. літературі не повинна дивувати, адже більшість письменників вважала за важливіше «бути голосом народу» в умовах підневільного існування нації.
Рекомендована література
- Грушевський М. Історія української літератури. Нью-Йорк, 1960. Т. 5;
- Махновець Л. Сатира і гумор української прози 16–18 ст. К., 1964;
- История всемирной литературы. Москва, 1985. Т. 3;
- Костюк Г. Про «Поклади золота» // Винниченко В. Поклади золота. Нью-Йорк, 1988;
- Коряк В. Нарис історії української літератури. Мюнхен, 1994.
Завантажити статтю
