Автоматичні міжпланетні станції

АВТОМАТИ́ЧНІ МІЖПЛАНЕ́ТНІ СТА́НЦІЇ (АМС)  — безпілотні космічні апарати, призначені для польотів до інших небесних тіл з метою дослідження Сонячної системи: Місяця, планет, Сонця, комет, міжпланетного простору. АМС запускають за допомогою багатоступеневих ракет-носіїв, які спочатку виводять їх на проміжну навколоземну орбіту, а згодом надають їм другої косміч. швидкості і виводять на міжпланетні орбіти. На борту АМС розміщується апаратура для наук. досліджень, телеметрич. апаратура — для передачі наук. інформації, телевізійна — для одержання зображень планет. АМС обладнана двигунами для колекції траєкторії польоту, системами астроорієнтації, м’якої посадки, парашут. системами тощо. Енергоживлення борт. апаратури забезпечують сонячні батареї. Дослідж. за допомогою АМС виконуються за різних умов: проліт (обліт) на близькій відстані від небес. тіла (напр., серії «Марінер» і «Піонер», США; «Марс», СРСР); виведення штуч. супутника небес. тіла (напр., «Луна-10», СРСР); посадка на небесне тіло (сер. «Аполлон», «Сервейор», США; «Луна», СРСР). Остан. часом дослідж. проводилися за змішаними схемами: АМС виконувала обліт небес. тіла або ж її виводили на орбіту його штуч. супутника, від неї відокремлювали відсік чи спуск. апарат, який і виконував посадку на небесне тіло. Так досліджували Венеру за допомогою АМС «Венера» (СРСР) і Марс — АМС «Вікінґ» (США). Важливі експерименти виконано під час польоту АМС «Вояджер» (США), «Галілео» (США) та ін. Принципово нові завдання були поставлені перед АМС «Вега»: дослідж. планети Венера і комети Галлея. У виконанні програми АМС «Вега» значну роль відігравали н.-д. установи НАНУ: Інститут кібернетики (розроблення системи збору інформації), Фіз.-мех. інститут (апаратура для дослідження плазмових хвиль) та Гол. астроном. обсерваторія (ефемеридне забезпечення і астроном. супровід).

Рекомендована література

1. Досвід використання інформації космічної системи спостереження Землі «СІЧ-1». Б. м. р.; Зайцев Ю. Місяць здалеку і зблизька: «Луна-16» // Наука і суспільство. 1970. № 12;
   Google Scholar Internet
2. Сєров О. Планета несподіванок («Венера-7») // Там само. 1971. № 8;
   Google Scholar Internet
3. Зверева А. Измерения яркости неба с поверхности Луны на аппарате «Луноход-2» // КНТ. 1996. № 1/2;
   Google Scholar Internet
4. Яцків Я. Космічні дослідження планети Марс на рубежі тисячоліть: [«Марс-96»] // Там само. 1996. № 3/4;
   Google Scholar Internet
5. Шкуратов Ю., Бондаренко Н., Качанов А. Задачи лунного полярного спутника после КА «Клементина» // КНТ. 1998. № 1.
   Google Scholar Internet

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю