Агресивність і толерантність

АГРЕСИ́ВНІСТЬ і ТОЛЕРА́НТНІСТЬ (лат. aggressio — напад, від aggredior — нападати, на­ближатися; tolerans (tolerantis) — терплячий). Словом «агресія» у повсякден­ній і термінол. мові по­значають будь-яку індивід. чи колект. дію, яка завдає фіз., псих. чи морал. шкоди окремим особам або люд. групам та спільнотам. Слово «агресія» може використовуватись і для оцінки необ­ґрунтов. дій, що завдають шкоди природі; особл. випадком є викори­ста­н­ня цього терміна для оцінки поведінки тварин. Обʼєктами А. можуть бути життя, здоровʼя, псих. стан, матер. добробут, реліг. та морал. пере­кона­н­ня, досягне­н­ня культури й цивілізації, а також політ. установи (див. Агресія). А. може бути більш-менш усві­домл. (задуманою) та неусві­домл. (мимовільною, напр., деякі різновиди дит. А. та у випадках особл. псих. станів — хворобл. чи спричин. різними зовн. впливами, зокрема певних релігій та ідеологій). Словом «толерантність» по­значають явища протилеж. змісту — доброзичливе або, принаймні, стримане ставле­н­ня до індивід. та груп. від­мін­ностей (реліг., етніч., культур., цивілізац.). Світо­гляд. основою Т. є поцінува­н­ня різноманітності — природ., індивід., сусп., культурної. Межі допустимої Т. залежать від соц. норм, що діють у даному су­спільстві (і, отже, у своїй основі мають культурне походже­н­ня), а в межах цих норм можливі більш чи менш толерантні варіанти особистої та груп. поведінки. Так, окремі особи чи групи людей можуть ви­ступати ініціаторами пере­гляду таких звичаїв та норм, які вони оцінюють як жорстокі (нетолерантні). Для явищ А. і Т. спільне те, що вони мають біол., псих., сусп. (культурні, морал., реліг. та ін.) перед­умови. Залежність понять А. і Т. від соц. норм су­спільства (тобто від культур. контекс­ту) робить їх цін­нісно навантаженими: в їхньому змісті наявний цін­ніс. момент, подібно до більшості понять сусп. наук. Отже, А. і Т. є предметом дослідж. у біо­логії, психології, заг. теорії поведінки (етології), соціології, культурології та політології. У кожному випадку агрес. дії доводиться зʼясовувати певний спектр перед­умов — біол., психол., соц. тощо. У крайньому випадку біо­псих. зумовленості маємо справу з патологіями. Поширеними формами А. є кримінал. злочин­ність, політ. тероризм, геноцид та етноцид. Знище­н­ня або ре­пресії проти людей за їхніми фіз. (расизм), соц. («клас. боротьба»), реліг. (реліг. нетерпимість) та культур. (культурна асиміляція, етноцид) ознаками, — типові приклади А. Політ. А. може мати внутр. або зовн. спрямованість: ре­пресії з політ. мотивів усередині держави чи різні види агрес. дій, спрямованих проти сусід. держав та народів. В остан. випадку маємо набір різновидів А. — екон., дипломат., культурно-інформ. та військових. Необхідно роз­різняти не тільки усві­домл. та неусві­домл. А., а й спровоковану (сві­домо чи несві­домо) та нес­провоковану. Існують прості, часто цілком очевидні способи провокува­н­ня А. й дуже складні та приховані — аж до таких, коли ті, хто провокує А., не усві­домлюють, що їхні дії здатні спонукати до А. Корисно також від­різняти поодинокі агрес. дії та вчинки від агрес. способів поведінки, стратегій, планів та ідеологій. Часто в основі неусві­домл. агрес. поведінки осіб лежить вплив агрес. ідеологій, які привносять від­повід­ні стереотипи мисле­н­ня й поведінки.

Тему Т. в європ. філос. традиції започаткували стоїки, продовжив її Цицерон як про­блему civilitas (доброзичливості, любʼязності, цивілізованості). Цим словом він по­значав важливу ознаку громадянина. У період європ. середньовіч­чя зміще­н­ня акценту на віру (на противагу мудрості) при­звело до реліг. нетерпимості. Наслідком цього стали реліг. війни та нетерпиме ставле­н­ня до таких по­глядів і наук. від­крит­тів, які суперечили християн. віровчен­ню. У період Просвітництва тема Т. посідає чільне місце в політ. філософії (Дж. Локк). Модерне громадян. су­спільство формувалося на основі дола­н­ня нетерпимості до по­глядів, ідей та вірувань. Але абсолютизація ро­зуму та наук. пі­зна­н­ня як основи Т. робила саме цей розум (у його від­повід­ній інтер­претації) агресивним. Досить вказати на фанат. атеїзм, пред­ставл. у своїх крайніх формах рос. комунізмом (більшовизмом). У 20 ст. осн. пере­шкодою для утвердже­н­ня Т. стала не так реліг., як ідеол., етнокультурна та цивілізац. нетерпимість. Основою ідеол. нетерпимості є віра в єдино «істин­ну» ідеологію; на­справді ж ідеології не є ні істин­ними, ні хибними: серцевиною будь-якої ідеології є цін­ності, які вона утверджує як найважливіші (центральні). Усві­домле­н­ня потреби під­тримувати ідеол. плюралізм ґрунтується на потребі певного балансу цін­ностей у су­спільстві: свободи, між­індивід. єд­на­н­ня («солідарності»), справедливості, рівності, культур. самобутності (нації), добробуту тощо. Оскільки кожна із ідеологій наголошує пере­важно на одній із цих цін­ностей (яка в цій ідеології оголошується найважливішою), то ідеол. плюралізм утворює певну систему противаг навколо су­спільно значущих цін­ностей. Якщо громадяни це усві­домлюють і жодна з ідеологій не претендує на роль єдино «істин­ної» (тобто тоталітарної), то формується найважливіша перед­умова для ідеол. Т. (див. Дискурс). Від­так видно, що проста терпимість (терпі­н­ня), без усві­домле­н­ня певної «необхідності» чи виправ­даності того явища, яке доводиться «терпіти», є ненадій. основою Т. Сказане стосується й доброзичл. ставле­н­ня до культур. роз­маї­т­тя світу, різноманітності етносів, націй, цивілізацій. Поцінува­н­ня цього (як і природ. роз­маї­т­тя) має бути основою захисту будь-якої самобут. культури та основою протидії по­глинан­ню однієї культури іншою (тобто протидії етноциду). Без такої на­станови проста терпимість не по­збавляє особу внутр., іноді приховуваної чи стримув. А. у ставлен­ні до чужої культури. Вихова­н­ня такої глибин­ної Т. в сучас. Україні — справа актуальна, і саме воно є запорукою від­родже­н­ня укр. культури. Нетерпимість або щонайменш нехіть до від­родже­н­ня самобут. культури ґрунтується на імпер. стереотипах та стереотипах нац. нігілізму, що їх впроваджувала Рос. імперія, як царська, так і комуністична. Нище­н­ня самобут. культур нерос. народів СРСР задля впровадже­н­ня російськомов. одноманітності (а фактично — вихова­н­ня в людей байдужості до утвердже­н­ня будь-якої культури) ґрунтувалося на від­повід. ідеології. Звичайно, джерелом українофобії є панува­н­ня в сві­домості людей певних стереотипів. І перед­усім не люди, а ці стереотипи мають бути обʼєктом критики. Особливо важливо виховувати етику між­етніч. взаємин у молоді, адже стереотипам та ідеологемам властива значна інерц. сила. Вони здатні полонити навіть інтелектуалів, які вдаються до оновле­н­ня тих самих стереотипів — напр., у ви­гляді твердже­н­ня, що від­родже­н­ня укр. самобут. культури водночас є, мовляв, упровадже­н­ням культур. одноманітності. А тому пропонують замість утвердже­н­ня укр. самобут. культури прийняти наявний стан речей як «реальність», наслідки русифікації, щоб при нагоді роз­ширити досягнуті в минулому обсяги русифікації. Україна уникнула між­етніч. конфліктів, але це аж ніяк не свідчить про сер­йозні зміни у світо­гляді та мас. психології,– зміни, які сприяли б вироблен­ню цін­ніс. орієнтацій, здатних бути надій. основою Т. в між­етніч. від­носинах. Формува­н­ня такої світо­гляд. основи є важливим зав­да­н­ням теперішніх еліт в Україні — перед­усім політ., культур. та освітніх.

Завантажити статтю