АГРОБІОЦЕНО́З (від агро… і грец. βίος — життя та κοινός — загальний) — штучно створюване з метою одержа­н­ня сільськогосподарської продукції угрупова­н­ня організмів на сільськогосподарських землях, а також землях лісового користува­н­ня, зайнятих посівами чи насадже­н­нями культурних рослин. Компонентами А., крім вирощув. рослин, є бурʼяни, водорості, гриби, ґрунт. і наземна фауна. А. — най­простіша й водночас найпоширеніша форма вторин. біо­ценозів; на від­міну від природ. біо­ценозів, А. характеризується не­знач. екол. стійкістю. Стан А. регулюється людиною з урахува­н­ням не­сприятливих природно-клімат. умов (посухи, пере­зволоже­н­ня, пере­охолодже­н­ня тощо); збира­н­ня біол. продукції у ви­гляді врожаю компенсується (в кругообігу речовин) за­стосува­н­ням від­повід. агротех. заходів. Важливою особливістю А. є домінува­н­ня небагатьох видів тварин-фітофагів, які живляться рослин. їжею. Від­сутність механізмів саморегуляції в А. є перед­умовою масового системат. роз­множе­н­ня окремих видів шкідників, а вирощува­н­ня монокультур на великих площах створює для них практично невичерпні запаси корму. У по­єд­нан­ні з від­сутністю природ. ворогів це призводить до спалаху в роз­множен­ні небезпеч. шкідників с.-г. культур. Проте А. від­значаються високою врожайністю одного чи кількох вибр. видів (сортів, порід) рослин. Ви­вче­н­ня структури, стійкості й продуктивності А. зумовило виникне­н­ня окремого роз­ділу біо­геоценології — агробіо­ценології. В Україні заг. пл. А. становить 42,9 млн га. У звʼязку зі значним с.-г. освоє­н­ням територій (70,4 %) для під­трима­н­ня екол. стабільності ландшафтів важливо дотримуватися рац. спів­від­ноше­н­ня А. з природ. біо­геоценозами, зокрема лісовими.