Адвокат

Визначення і загальна характеристика

АДВОКА́Т (лат. advocatus — за­прошений) — юрист, який, маючи спеціальний статус, надає правову допомогу фізичним чи юридичним особам, здійснює захист пі­до­зрюваного, обвинуваченого, під­судного, засудженого, пред­ставляє інтереси фізичних або юридичних осіб. Термін «А.» у стародав. народів Риму, Китаю, Африки та ін. за­стосовувався щодо рідних чи друзів позивача, котрі в суді надавали йому пораду та під­тримку. Пізніше А. називали тих, хто допомагав позивачеві у збиран­ні доказів. У стародав. юдеїв, напр., в адвокати допускали усіх бажаючих. В антич. Греції існували т. зв. лото­графи (Ісократ, Есхіл, Демосфен), що складали промови позивачам, які здійснювали свій захист у суді само­стійно або за допомогою сторон. осіб. Особливої уваги в дебатах надавали красномовству, тому особам, які виголошували промову і досконало володіли оратор. мистецтвом, надавали допомогу в юрид. пита­н­нях юрисконсульти, закон­ники. Паростки сучас. адвокатури зароджувалися в Римі, де був роз­винутий ін­ститут патронату, побудований на родин. стосунках, який з часом пере­родився в адвокатуру. Патрони, які володіли оратор. мистецтвом, здійснювали захист у суді, консультували. Згодом їх почали ототожнювати з А. Адвокат. діяльністю за­ймалися найбільш освічені, зокрема в праві, люди — патриції. Істор. факти свідчать, що майже всі видатні діячі того часу були адвокатами — Марк Антоній, Юлій Цезар, Марк Ціцерон, Марк Аврелій та багато ін. Адвокат. професія роз­вивалася як вільна і досить поважна. На терені України вперше адвокат. діяльність як професія була врегульована у третьому Литов. Статуті (1588). Термін «А.» уперше за­стосовується у проекті кодексу укр. права (1743) — «Права, по которым судится малорос­сийский народ», де за­значається, що А. у чужій справі від­повід­ає замість особи за її доруче­н­ням. За суд. реформою 1864 адвокатура була ви­знана самост. правовим ін­ститутом. Згідно із Суд. статутами 1864 існували присяжні та приватні повірені. Присяж. повіреним могла стати особа з вищою юрид. освітою, яка досягла 25 р. і мала стаж роботи не менше 5 р. у суд. ві­домстві на певних посадах або за­ймалася суд. практикою як помічник присяж. повіреного. Рада присяж. повірених при­ймала її в число присяж. повірених і видавала свідоцтво або від­мовляла в цьому. Після приведе­н­ня до присяги прі­звище присяж. повіреного заносилося до списку цих повірених, про що для заг. ві­дома публікувалося пові­домле­н­ня. Приватні повірені не обʼ­єд­нувалися в Ради, могли вести суд. справи лише в тих судах, до яких вони були приписані; свідоцтва на право клопота­н­ня в чужих справах отримували в суді або суд. палаті, де складали іспит (крім тих осіб, що мали диплом з юрид. наук). Праця А. оплачувалася за угодою з клієнтом або за таксою (для цивіл. справ). За при­значе­н­ням суду А. вели деякі справи без­коштовно, якщо йшлося про неповнолітніх, вдів, сиріт, божевільних та незаможних людей. Однак оплата за ви­ступ А. у разі його при­значе­н­ня судом здійснювалася за рахунок коштів адвокатури. Законом була перед­бачена обовʼязкова участь А. в суді у кримінал. судочинстві; у приватно-цивіл. справах участь А. за рос. суд. кодексом не була обовʼязкова. За Геть­манщини А. ви­знавали окремим станом. У Галичині діяла правова система Австро-Угорщини, в якій А. ві­ді­гравав помітну роль; тому серед А. на цих землях було багато ви­значних громад. та політ. діячів. Адміністрація Рос. імперії ставила різні пере­пони зро­стан­ню впливу А., напр., у частині суд. округів А. були по­збавлені самоврядува­н­ня і пере­бували під на­глядом окружних судів. А. не могли бути членами земських управ і нотаріусами. Серед ві­домих А. України кін. 19 — поч. 20 ст. — І. Шраг, М. Міхновський, М. Порш, Ф. Матушевський, М. Синицький, А. Яковлів, М. Ткаченко, В. Войткевич-Па­влович та ін. В УНР діяльність та організація присяжних і приват. повірених не за­знала змін. А. за законодавством, яке діяло в перші роки рад. влади, міг бути кожен громадянин, що досяг 18 років. Цей порядок змінено 1919, коли захисником або пред­ставником сторони у цивіл. справі могла стати лише спеціально при­значена особа, а від 1922 — чл. колегії захисників, тобто особа, яка досягла повнолі­т­тя і мала стаж практ. роботи в органах юстиції не менш як два роки або належну теор. і практ. під­готовку. Протягом усього рад. періоду право на адвокат. діяльність обовʼязково повʼязувалося з членством у колегії А. Діяльність колегій захисників, пізніше А., у СРСР контролював Наркомат юстиції. Осн. зав­да­н­ням А. у рад. період було на­да­н­ня юрид. допомоги, пред­ставництво інтересів сторін у цивіл. справах і захист у кримінал. справах. Адвокатура в СРСР була під­контрольна держ. і компартій. органам, що не допускало можливості існува­н­ня незалеж. адвокатури. Участь захисника у кримінал. судочинстві була досить обмеженою. У пере­важ. більшості політ. справ А. взагалі був від­сутній. Нині в Україні А. стає особа, яка має від­повід. до­звіл — свідоцтво про право на адвокат. діяльність. Від­повід­но до Закону України «Про адвокатуру» (1992) отримати таке свідоцтво може лише громадянин України, який має вищу юрид. освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника А. не менше 2-х років, склав кваліфікац. іспити і прийняв присягу А. України. Право на здійсне­н­ня адвокат. діяльності під­тверджується свідоцтвом, яке видає кваліфікац.-дисциплінарна комісія адвокатури. Адвокат. діяльність припиняється, а свідоцтво анулюється згідно з ріше­н­ням цієї комісії у випадках, установлених Законом «Про адвокатуру»: засудже­н­ня А. за вчине­н­ня злочину, грубого поруше­н­ня вимог Закону «Про адвокатуру» та ін. актів законодавства, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката, втрати громадянства України. Діяльність А. не може по­єд­нуватися з роботою в суді, прокуратурі, держ. нотаріаті, органах внутр. справ, служби без­пеки, держ. управлін­ні. А. здійснює свою діяльність індивідуально, може від­крити власне адвокат. бюро або спільно з ін. — адвокат. обʼ­єд­на­н­ня, яке реєструється МЮ України і вноситься до Реєстру адвокат. обʼ­єд­нань. А. і адвокат. обʼ­єд­на­н­ня можуть створювати регіон., заг.-держ. та між­нар. спілки й асоціації. В Україні від 1990 діє Адвокатів спілка України. А. наділені досить широким обсягом профес. прав: правом збирати інформацію, яка може бути викори­стана як докази, озна­йомлюватися з необхід. документами, отримувати висновки фахівців тощо. Законодавством установлені й певні обовʼязки А., напр., використовувати всі перед­бачені законом засоби захисту, не може від­мовлятися від прийнятого на себе захисту чи використовувати свої повноваже­н­ня на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доруче­н­ня. Оскільки А. під час на­да­н­ня правової допомоги стають ві­домі факти, що не під­лягають роз­голошен­ню (напр., дані поперед. слідства), та довірена клієнтом конфіденц. інформація, то він зобовʼязаний зберігати адвокат. таємницю і не має права використовувати її у власних інтересах або інтересах третіх осіб. Складні пита­н­ня взаємин А. з клієнтами, судом, учасниками суд. процесу, від­носини між А. та ін. пита­н­ня, що виникають при здійснен­ні адвокат. діяльності, регулюють Правила адвокат. етики, схвалені Вищою кваліфікац. комісією адвокатури при КМ України 1 жовтня 1999. Під час викона­н­ня А. профес. повноважень забороняється будь-яке втруча­н­ня в його діяльність, зокрема прослуховува­н­ня телефон. роз­мов А. у звʼязку з операт.-роз­шук. діяльністю без від­повід. санкції, не під­лягають оглядові, роз­голошен­ню чи вилучен­ню без згоди А. документи, повʼязані з викона­н­ням ним доруче­н­ня тощо. В Указі Президента України «Про деякі заходи щодо під­вище­н­ня рівня роботи адвокатури» від 30 вересня 1999 наголошується на необхідності додержа­н­ня законодавства про гарантії адвокат. діяльності, усуне­н­ня порушень професій. прав А., втруча­н­ня в їхню діяльність, фактів тиску на них. Професійні права, честь і гідність А. охороняються законом. До видів адвокат. діяльності належать: консультації та роз­ʼясне­н­ня з юрид. питань, усні і письм. довід­ки щодо законодавства; скла­да­н­ня заяв, скарг та ін. документів правового характеру, засвідче­н­ня копій документів у справах, які вони ведуть; здійсне­н­ня пред­ставництва в суді, ін. держ. органах перед громадянами та юрид. особами; на­да­н­ня юрид. допомоги під­приємствам, установам, організаціям; здійсне­н­ня правового забезпече­н­ня під­приємницької та зовн.-екон. діяльності громадян і юрид. осіб, викона­н­ня обовʼязків від­повід­но до кримінально-процесуал. законодавства у процесі ді­зна­н­ня, поперед. слідства та в суді, здійсне­н­ня ін. видів юрид. допомоги, перед­бачених законодавством. У разі неналеж. викона­н­ня адвокат. діяльності, поруше­н­ня вимог Закону «Про адвокатуру», ін. актів законодавства, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката до нього може бути за­стосоване ріше­н­ням дисциплінар. палати кваліфікаційно-дисциплінар. комісії адвокатури дисциплінарне стягне­н­ня: попередже­н­ня, зупине­н­ня дії свідоцтва про право на заня­т­тя адвокат. діяльністю на строк до одного року, анулюва­н­ня свідоцтва. Пита­н­ня про дисциплінарну від­повід­альність адвоката — члена адвокат. обʼ­єд­на­н­ня — можуть вирішуватися в цьому обʼ­єд­нан­ні згідно з його статутом. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури щорічно пере­віряє звіти адвокат. обʼ­єд­нань про якість на­да­н­ня правової допомоги, може здійснювати пере­вірки з власної ініціативи або за по­да­н­ням палат цієї комісії чи на під­ставі одержаних скарг, окремих ухвал, по­дань, по­станов про поруше­н­ня, вчинені А., або низький рівень на­даної ним правової допомоги. На під­ставі результатів пере­вірки може вноситися по­да­н­ня головою кваліфікаційно-дисциплінар. комісії до дисциплінар. палати про притягне­н­ня А. до дисциплінар. від­повід­альності. Скарга на ріше­н­ня про притягне­н­ня А. до дисциплінар. від­повід­альності або про анулюва­н­ня свідоцтва про право на заня­т­тя адвокат. діяльністю може подаватися до Вищої кваліфікац. комісії адвокатури при КМ України. Осн. положе­н­ня про роль А., прийняті на 8-му Кон­гресі ООН із запобіга­н­ня злочинам у серпні 1990, вказують на необхідність забезпече­н­ня належної ролі А. у су­спільстві, закріпле­н­ня у нац. законодавстві гарантій його діяльності.

Літ.: Кистяковский А. О. Очерк исторических сведений о своде законов, действовавших в Малорос­сии, под заглавием: Права, по которым судится малорос­сийский народ. К., 1879; Чубатий М. До історії адвокатури на Україні. Л., 1934; Черкасова Н. В. Формирование и развитие адвокатуры в Рос­сии, 60–80 гг. 19 в. Москва, 1987; Варфоломеева Т. В. Криминалистика и профес­сиональная деятельность защитника. К., 1987; Історія адвокатури України. К., 1992; Святоцкий А. Д. Адвокатура и защита прав граж­дан. Л., 1992; Сучасні системи адвокатури. К., 1993; Przepisy wykonawcze do prawa o adwokaturze. Warszawa, 1993; Барщевский М. Ю. Адвокат, адвокатская фирма, адвокатура. Москва, 1995; Його ж. Бизнес-адвокатура в США и Германии. Москва, 1995; Лубшев Ю. Ф. Адвокат в уголовном деле. Москва, 1997; Гес­сен И. В. История рус­ской адвокатуры. Москва, 1997; Святоцький О. Д., Михеєнко М. М. Адвокатура України. К., 1997; Святоцький О. Д., Медведчук В. В. Адвокатура: історія і сучасність. К., 1997; Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судо­производстве. К., 1998; Правила адвокатської етики (Схвалені Вищою кваліфікац. комісією адвокатури при КМ України 1 жовт. 1999 року). К., 1999; Адвокатура в Україні. К., 2000; Логінова С. Охорона адвокатської таємниці: етика, деонтологія, право // ПрУ. 2000. № 5; Судові промови адвокатів України. К., 2000.

Т. В. Варфоломєєва

Завантажити статтю