АДІ́ Ендре (Ady Endre; 22. 11. 1877, с. Ерміндсент, нині с. Аді Ендре, Румунія — 27. 01. 1919, Будапешт) — угорський поет, публіцист. Центр. по­стать поет. оновле­н­ня угор. літ-ри 20 ст., найбільш вагомим друк. органом якого став ж. «Nyugat», навколо якого гуртувалися письмен­ники, що стверджували нові естет. принципи витонченості і досконалості худож. слова. Навч. у Дебрецен. юрид. академії (1896). У 1897 вступив на юрид. факультет Будапешт. університету, але не закінчив його. Від 1897 працював журналістом у редакціях. Написав понад 1000 вагомих публіцист., літ.-крит., політ. статей, гостро реагував на всі соц. та ідеол. про­блеми Угорщини та зарубіж­жя. Засуджував соц. не­справедливість, націоналізм, антисемітизм, війну. Дві стат­ті присвятив злиден. життю закарпат. русинів-українців: «A nagy hazugsag» («Велика брехня») і «Egy nagy vagyon atka» («Прокля­т­тя від великого маєтку»). За життя ви­йшло друком 11 збірок віршів, зокрема перша — «Versek» («Вірші», Дебрецен, 1899), «Uj versek» («Нові вірші», 1906), «Vér és arany» («Кров і золото», 1907), «Az Illés szekerén» («На колісниці Іллі-пророка», 1908), «Minden Titkok versei» («Вірші всіх секретів», 1911), «A halottak élén» («На чолі у померлих», 1918; усі — Будапешт) та ін. З творчістю А. в угор. поезії утвердився символізм. Його символи завжди конкретні, реальні. Творчість багатотемна з притаман­ною їй емоційністю, гострим від­чу­т­тям соц. про­блем. Найбільшу популярність мала його любовна лірика та патріот. поезія. Вона по­єд­нує традиції і новаторство разом з витонченістю і досконалістю влас. ритміки, що ґрунтувалася на традиційному угор. віршуван­ні з елементами зх.-європ., є глибоко емоційною і музичною. Укр. мовою окремі вірші А. пере­клали М. Бажан, М. Лукаш, Д. Павличко, Ю. Шкробинець, І. Драч, В. Забаштанський, П. Осадчук, К. Дрок, М. Шаповал, С. Йовенко, С. Жолоб, І. Мегела, С. Пойда та ін.