Адо Улуро
Визначення і загальна характеристика
АДО́ Улуро (справж. — Курилов Гаврило Миколайович; 30. 04. 1938, с. Андрюшкіно Нижнєколим. улусу, нині Респ. Саха (Якутія), РФ) — юкагирський письменник, фольклорист і мовознавець. Літ. псевд. означає «Син Улуро» (Улуро — назва озера на Пн. Якутії, на берегах якого живе переважна більшість юкагирів — одного з малочисельних на Землі народів: за переписом 1979 їх налічувалося 600 осіб). Кандидат філологічних наук (1969). Член СП Росії (1975). Закін. пед. училище (Якутськ, 1958) та Ленінгр. пед. інститут (1962). Працював н. с., зав. сектору Інституту історії, мови та літ-ри Якут. філії Сибір. відділ. АН СРСР (1968– 91); від 1991 — зав. сектору юкагир. мови, літ-ри та фольклору Інституту проблем нечислен. народів Пн. Сибір. відділ. РАН (Якутськ). Водночас — доцент кафедри пн. філології Якут. університету. Друкується від 1962. Створив юкагир. писемність, видав перший юкагир. «Букварь» (1987), «Юкагирско-русский словарь» (1990) та «Русско-юкагирский разговорник» (1992). Упродовж десятиліть зібрав багатий матеріал з мови, фольклору та етнографії свого народу. Опубл. зб. «Перекази та легенди» (1992), низку наук. праць. Автор кількох поет. і проз. книжок, які виходили його рідною мовою або в рос. і якут. перекл.: «Юкагирські вогнища» (1965), «Пісня дзвінких копит» (1970), «Поки дрімають олені» (1973), «Розтоплені сніги» (1975), «Таловина» (1977), «Гуготіння Полярного сяйва» (1984). А. оспівує сувору красу рідного краю, трудові будні земляків, відображає їхній духов. світ. Його поет. твори позначені філософічністю, ліризмом та яскравістю образів. Пише також для дітей: зб. «Оповідання Юко» (1973), п’єси «Мій друг Чага» (1985), «Мила Лабунмедену» (1988) та ін. Переклав твори С. Руданського («Повій, вітре, на Вкраїну»), Лесі Українки («Коли втомлюся я життям щоденним»), В. Сосюри («Любіть Україну», «Юнакові»). Особливе місце в творчій біографії А. займає поезія Т. Шевченка: переклав вступ до балади «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий») та вірш «Думка» («Тече вода в синє море»), «Заповіт», що увійшов до антології «Тарас Шевченко. “Заповіт” мовами народів світу» (К., 1989).
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
